International Economy

Проект євроінтеграції під загрозою

Lacruax — Sun, 10 Jul 2011 21:12:31 GMT

Стратегія виділення фінансової допомоги, яка мала врятувати периферійні європейські економіки, доводить свою неефективність, наражаючи на загрозу весь проект євроінтеграції

Річні намагання Європи боротися з кризою державного боргу стають завданням щодня безнадійнішим. Лідери країн Старого світу не перший тиждень сваряться через Грецію. Її нестабільній системі держфінансів, вочевидь, слід активніше сприяти. Але друга спроба порятунку, яка передбачає фінансування на додаток до першого пакета допомоги, виділеного у травні 2010 року, не має шансів на успіх, якщо греки не проведуть іще болючіших реформ. А оскільки така перспектива досить сумнівна, це дестабілізує фінансові ринки, зумовлюючи падіння на фондових біржах усього світу.

Вигадавши колись давно слово «драма», 15 червня грецька нація особливо старанно ілюструвала його. Страйкувала ціла країна, а в Афінах десятки тисяч вийшли на мітинги. Обурення протестувальників здобуло значну підтримку. За даними нещодавнього опитування, опублікованими в газеті «Катімеріні», 87% громадян визнали, що країна рухається в неправильному напрямку.

Те саме можна сказати про європейський підхід до кризи державного боргу, яка нещадно поширилася південною і західною периферією зони євро. Остання загалом почувається непогано – темпи зростання за перші три місяці цього року перевищують американські й британські. Загальноєвропейський бюджетний дефіцит теж бачиться незле на тлі великих розвинених країн. Але боргова криза, як виявилося, погано піддається управлінню почасти через те, що провідні політики не можуть домовитися про напрямок руху, і часом складається враження, ніби вони самі заблукали. А час минає. 23–24 червня відбудеться саміт європейських лідерів, а Греція незабаром повинна ухвалити бюджет суворої економії.

ЯК УСЕ ПОЧИНАЛОСЯ…

Коли озирнутися назад, не дивує, що боргова криза виникла у Греції: країні не вдалося приєднатися до єврозони на момент створення останньої 1999 року через свою невідповідність економічно-фінансовим вимогам. Після перегляду бюджетних даних виявилося, що Афіни не можна було пускати туди і 2001-го, щойно вони там опинилися. Коли торік раптом настала боргова криза, європейські лідери мали надію стримати її на грецькому кордоні, виділивши пакет фінансової допомоги вартістю €110 млрд ($158 млрд) за три роки, з яких €80 млрд надійшли від інших членів єврозони, а €30 млрд – від МВФ.

Усі надії на приборкання кризи розвіялися, коли торік у листопаді через проблемні банки довелося виділити пакет допомоги Ірландії. Опісля неминучим став і третій транш, – цього разу для Португалії, – бо вартість запозичень тамтешнього уряду різко підскочила, а місцеві банки виявилися відрізані від нормального фінансування й залежні від Європейського центрального банку (ЄЦБ) зі штаб-квартирою у Франкфурті. Таку жахливу ситуацію зумовив новий шок – знову від Греції, – адже першого пакета фінансової допомоги не вистачило, тож країна потребує більше грошей і на довший період.

Це почало доводити європейських політиків до нестями. Часто складалося враження, що їхні спроби знайти рішення зійшли зі сторінок нервового трилера. На початку травня просочилася інформація, що учасники процесу таємно з’їхалися до Люксембурга, хоча офіційно всі запевняли: ніякої такої зустрічі не було. Невдовзі по тому МВФ, який і був ключовим гравцем, утратив свого главу: Домінік Стросс-Кан мусив піти у відставку через звинувачення у спробі зґвалтування в Нью-Йорку. Не на жарт посварилися між собою зазвичай незворушний французький президент ЄЦБ Жан-Клод Тріше і грізний міністр фінансів Німеччини Вольфґанґ Шойбле через вимоги Берліна перекласти частину втрат на приватних власників грецьких державних облігацій та опір центробанку будь-чому, що можна було тлумачити як дефолт.

Лідери європейських країн ухвалять рішення щодо другого пакета фінансової допомоги Греції на зустрічі в Брюсселі 23–24 червня. Її виділять лише за умови, якщо парламент країни вживе додаткових заходів суворої економії, які їй доведеться стерпіти, і утвердить велику програму приватизації державного майна вартістю €50 млрд (20% ВВП). Коли припустити, що Афіни таки візьмуться до справи серйозно, попри заворушення минулого тижня, як і пообіцяли, то вони зможуть розраховувати на додаткові €85 млрд допомоги – цього разу до 2014 року.

У скільки ж це обійдеться платникам податків? Відповідь залежить від того, якою мірою приватні кредитори, які позичали кошти грецькому урядові, будуть готові «долучитися до процесу» – так тепер називається перекладання частини боргів на них. Німеччина наполягає на пролонгації боргових зобов’язань; ЄЦБ руками й ногами проти, хоча може погодитися на обіцянку власників облігацій придбати нові папери, коли настане термін погашення нинішніх. З огляду на можливість реструктуризації боргів, агенція Standard & Poor’s знизила цього тижня рейтинг грецьких державних облігацій від B до CCC – це найнижча у світі оцінка державних зобов’язань за її версією.

Через затяжну невизначеність серед європейських лідерів щодо другого пакета допомоги Афінам зросли побоювання інвесторів і бізнесу. Будь-який їхній неправильний крок відіб’ється не лише на Європі, а й на Америці, та й, зрештою, на всій світовій економіці. Нещодавно президент Барак Обама заявив, що зростання США залежить від успішного виходу з кризи Греції. Неконтрольований дефолт (перший серед розвинених країн від 1948 року) обернувся б катастрофою. Є значний ризик, що проблеми перекинуться й на інші держави через утрати в банківському секторі, – саме через це, до речі, й була виділена допомога, – не в останню чергу тому, що ринки відразу почнуть хвилюватися через банкрутства Ірландії та Португалії вслід за Грецією. Знову з’явиться страх через Іспанію, якій донині вдавалося обходитися без зовнішньої допомоги.

Та насправді на кону серйозніше питання. Навіть якщо Європейській раді вдасться дійти якої-не-якої згоди і Греція отримає ще трохи часу про запас, існує страх, що амбіційний континентальний експеримент – створення монетарного союзу з абсолютно різних економік без підмурівку у вигляді фінансової спільноти – виявиться надто сміливим. Якщо він піде на дно, це сильно відкине справу європейської інтеграції назад.

МОНЕТА КАРЛА ВЕЛИКОГО

Створення єдиної європейської валюти – справа водночас футуристична й закорінена глибоко в історії. На конференції щодо ЄЦБ 10 червня Фолькер Віланд, економіст із Франкфуртського університету імені Ґете, сказав, що євро – це перший задум такого масштабу в Європі від часів Карла Великого, який 794 року запровадив у своїй імперії єдину валюту. В новітній історії були випадки, коли центральні банки цементували політичні союзи: наприклад Райхсбанк, центральний банк Німецької імперії, створений 1876 року внаслідок об’єднання Бісмарком її земель «залізом і кров’ю».

ЄЦБ, натомість, – наднаціональна інституція, хоча виник, як уже здавна повелося, зі старої угоди між французами та німцями. Перші хотіли обмежити владу останніх – особливо домінування їхнього центробанку в європейській монетарній політиці – після другого об’єднання країни 1990 року й падіння Берлінського муру. Німеччина вважала, що ЄЦБ може бути розширеною версією її Бундесбанку. Окрім політичних цілей, очікувалося, що єдина грошова одиниця принесе економічні вигоди, бо усуне надокучливі процедури й видатки на обмін валют у межах Європи, покладе край непевності щодо їх курсів у зоні свого обігу і сприятиме ціновій стабільності. Прихильники такої політики любили повторювати: «Єдиний ринок, єдині гроші». Спільна валюта мала зміцнити спільний ринок, який з’явився після реформ наприкінці 1980-х – на початку 1990-х, інтегрувавши національні економіки в загальноєвропейське конкурентне середовище.

Окремий монетарний союз без звичного фінансового й політичного підґрунтя був започаткований на доленосному Маастрихтському саміті у грудні 1991 року. В угоді визначали критерії «зближення», до яких увійшли достатньо низькі інфляція і довгострокові відсоткові ставки. Планувалося перевіряти, наскільки країни економічно готові вступити до зони єдиної валюти. Серед критеріїв були й фінансові, зокрема обмеження максимального дефіциту бюджету на рівні 3% ВВП та держборгу на рівні 60%. Крім того, угода не передбачала жодної грошової допомоги країні, яка опиниться у фінансовій скруті.

Однак правила виявилися не такими жорсткими, як здавалося. Бельгію та Італію прийняли до зони євро від самого початку, хоча їхній держборг перевищував не лише 60, а й 100% ВВП. Пояснювалося це тим, що обсяг його меншав. У якийсь момент концепція економічного зближення теж виявилася оманливою. Життєздатність країни в монетарному союзі, не кажучи вже про її процвітання, залежить від гнучкості ринків праці та збуту, оскільки в такому випадку вона не може коригувати ціни за рахунок девальвації власної валюти.

Однак, що могло б змусити держави дотримуватися фінансових критеріїв вже після вступу до спільноти? У відповідь на це запитання до Маастрихтських критеріїв наприкінці 1990-х додався «пакт стабільності й зростання», який мав на меті посилити відповідальність у сфері держфінансів у зоні євро. Але і його 2005 року проігнорували, здебільшого через наполягання Франції та Німеччини, бо ж і їм світили санкції за перевищення максимально допустимого бюджетного дефіциту.

Упродовж кількох перших років існування монетарного союзу це все, здавалося, не мало значення. Поки Німеччина переживала спад, периферійні економіки (за винятком Португалії) процвітали завдяки низьким відсотковим ставкам, які принесло їм членство у союзі євро. Зникнення ризиків, пов’язаних з обміном валют, активізувало міжнародне кредитування, через що банки країн-позикодавців стали уразливіші проти впливів зовні, а в банків країн-позичальників зросла заборгованість.

Умови кредитування були досить м’які. Кредитні ринки абсолютно не звертали уваги на ризики, що виникали на основі затяжних дефіцитів поточного рахунку, хоча така сама ситуація у випадку з економіками, що розвиваються, викликала б занепокоєння (див. «Коли жити було легко»). Вони з посмішкою спостерігали за бумом нерухомості в Ірландії, не звернули уваги на кволе зростання Португалії і пробачили Греції неефективне управління державними фінансами. Іспанія теж нажилася на занадто дешевих грошах, хоча мала аналогічні проблеми, а власне, роздування бульбашки на ринку житлової нерухомості та величезний дефіцит поточного рахунку.

СЛАБКОСТІ НЕ ПРИХОВАЄШ

Потік легких грошей приховав гірку правду про те, що конкурентоспроможність периферійних економік і показники на кшталт витрат на робочу силу стабільно погіршувалися після вступу до зони євро. Це ставалося внаслідок надто низького старту, до якого вдалися країни, особливо Греція. Один високопосадовець, який бере участь у переговорах про фінансову допомогу, поскаржився, що, хоч Афіни і входять до зони єдиної валюти, якось вони завжди примудрялися залишатися осторонь єдиного ринку. Маючи найнижче співвідношення експорту й ВВП серед учасників зони євро, греки скористалися своїм членством у монетарному союзі для імпорту в кредит дешевих товарів, а не для підвищення продуктивності. З Ірландією, де пропорція експорту й ВВП зараз більш-менш рівна, ситуація дещо інша, а от у Португалії цей показник теж низькуватий як для невеличкої економіки в зоні єдиної валюти. Як і Афіни, Лісабон ізолював більшу частину своєї економіки від єдиного ринку.

Коли кредитний механізм розвернувся в протилежному напрямку після того як улітку 2007-го зародилася фінансова криза, всі приховані слабкості периферійних економік далися взнаки. Борг, накопичений за сприятливих років, став обтяжливим, коли позикодавці відчули небезпеку. Різниця між прибутковістю їхніх облігацій та безпечних німецьких бундів, що доти була майже нульовою, різко зросла (див. «Тінь підозри»). Ірландія начебто мала бездоганну систему державних фінансів: держборг становив лише 25% ВВП 2007 року. Але показники здавалися настільки оптимістичними завдяки податкам, що надходили від роздутого ринку нерухомості. Пізніше вони різко погіршилися через витрати на допомогу, виділену банкам, які опинилися в скруті. Зараз вартість цієї підтримки оцінюють у 42% національного продукту. Відтак, за травневими прогнозами Європейської Комісії, борговий тягар країни цього року сягне 112%. Для Португалії його оцінюють більш як у 100% ВВП, а в Греції він зросте майже до 160% (див. «Захмарно»).

Отже, криза, що охопила три країни, випливає з катастрофічної втрати конкурентоспроможності на тлі обсягів державного боргу, що видаються непосильними у випадку Греції та близькими до таких, коли йдеться про Ірландію та Португалію. Відповідно за рахунок рятувальних пакетів фінансової допомоги намагаються струснути занепалі економіки Греції та Португалії у спосіб масштабних змін, що спрямовані на лібералізацію ринків, контрольованих інтересами виробників. Для більш гнучкої економіки Ірландії, яка вже дещо відновила власну конкурентоспроможність, пріоритетним завданням є оздоровлення банків. Але всім трьом країнам доводиться проштовхувати заходи дуже суворої економії, які мають на меті створити первинний бюджетний профіцит (до сплати відсотків), за рахунок якого стабілізується борг. Поки вони виконуватимуть свою частину зобов’язань угоди, європейські держави-кредитори з Німеччиною на чолі готові надавати тимчасове фінансування.

ОПІР ЕЛЕКТОРАТУ

Стратегія фінансової допомоги мала сенс у травні 2010 року, бо ж тоді банківські системи залишалися ослабленими після конвульсій 2008-го; ризики, пов’язані з грецьким боргом, були незрозумілі, а приватним кредиторам не вистачало часу, щоб відкоригувати свої позиції. Але за останній рік довіра до Греції різко впала, оскільки й Ірландія, і Португалія зазнали проблем. Та й ринки дійшли висновку, що фінансова підтримка не допоможе Афінам, зокрема, впоратися зі своїм боргом.

У стратегії виділення фінансової допомоги закладено два конфлікти. Перший полягає в тому, що заходи суворої економії, необхідні для скорочення дефіцитів, убивають зростання, потрібне для виконання країною боргових зобов’язань. Якби Греція зіткнулася з нинішніми проблемами, не бувши членом зони євро, драхма знецінилася б і врівноважила економіку за рахунок здешевлення експорту та обмеження імпорту. Інше протиріччя – заходи, необхідні для підвищення конкурентоспроможності країни в зоні євро передбачають стримування цін і зарплат, а це ще більше ускладнює виконання боргових зобов’язань.

Крім того, і в країнах-кредиторах, і в країнах-позичальниках є політичні сили, що конфліктують між собою. Греки не єдині без великого ентузіазму ставляться до перспективи сплати такої високої ціни за помилки минулого. Багато ірландців тепер бачать себе жертвами, яким доводиться спокутувати те, що вони зробили послугу іншим європейським країнам, підтримавши власні банки й запобігши втратам іноземних власників облігацій, у яких ці фінустанови позичили гроші. Якщо настрої виборців погіршуватимуться, новому ірландському уряду на чолі з Ендою Кенні може бути важко провести дальші необхідні заходи економії.

Країни-кредитори теж починають опиратися. На нещодавніх загальних виборах у Фінляндії до третього місця за популярністю в опитуваннях піднялася «кредитовідмовницька» партія «Справжні фіни». В Німеччині більшість населення вважає, що навіть виділення першого пакета фінансової допомоги Афінам було помилкою. За даними ZDF Politbarometer від 10 червня, 60% німців відмовилися далі допомагати Греції; погодилися лише 33%. Квітневе опитування показало: помітна більшість людей побоюється, що допомога знадобиться не лише Греції, Ірландії та Португалії, а й іншим країнам.

Така роздратованість прирікає щонайменше один варіант вирішення проблеми боргової кризи на провал. Ділитися бюджетними коштами – через прямі перерахування або емісію облігацій, забезпечених за рахунок платників податків єврозони – це анафема для ФРН, де поняття «трансфертний союз», у якому багатші субсидують бідніших, є політичною отрутою, не в останню чергу через великі суми, виділені Західною Німеччиною Східній від часу об’єднання. Північноєвропейські платники податків так само жахнулися б думки про майбутній «всесоюзний мінфін», що її висловив недавно пан Тріше.

Альтернативний вихід із ситуації – спробувати ефективно реалізувати модель без виділення фінансової допомоги. Хорді Ґалі, економіст із Університету Помпеу Фабра в Барселоні, заборонив би програми колективного порятунку й припинив би намагання контролювати країни єврозони шляхом обмеження боргу та дефіциту. Натомість функцію контролю за системою державних фінансів він радить доручити інвесторам. Для цього необхідно було б рекапіталізувати європейські банки, щоб ті могли вистояти в умовах суверенних дефолтів. Та це не єдина проблема. Річ у тім, що наживку вже закинуто. Інвестори знають: коли насуватиметься чергова банківська криза, європейські уряди злякаються й продовжать сприяння фінустановам за рахунок платників податків.

В обох описаних вище стратегіях принаймні простежується чіткий рух уперед. Водночас довготермінові реформи, започатковані європейськими лідерами в березні, не пропонують рішення, якого від них чекали. «Пакт євро» передбачає проведення певних економічних та фінансових розминок, які мають краще пристосувати країни до суворих реалій існування в монетарному союзі, скажімо, до гнучкішої системи оплати праці. Їм доведеться закріпити свої рішучі наміри щодо серйозного контролю над державними фінансами на рівні законодавства. Заходи тимчасової підтримки перетворяться на постійний «механізм забезпечення стабільності» з фактичним пулом кредитування в обсязі €500 млрд. Приватних власників облігацій уже інформують про ризики, які їм нестиме новий режим, що набуде чинності в середині 2013 року.

Реформи фактично формалізують стратегію виділення фінансової допомоги, але за рахунок них намагаються уникнути її повторного використання й залишити можливості для реструктуризації боргу. Одним із негативних моментів є те, що країнам єврозони з бюджетним дефіцитом усе одно доведеться працювати під тиском необхідності вирішення власних проблем, а держави з профіцитом, скажімо Німеччина, такого тиску не відчуватимуть. Але найбільше турбує те, що реформи можуть не встигнути за реаліями.

На європейському саміті 24 червня навряд чи вирішать усі проблеми. Навіть якщо частину боргового тягаря перекладуть на приватних власників облігацій за рахунок їх пролонгації, державна заборгованість Греції все одно залишиться неймовірно високою. І поки ситуація зміниться, ринки далі робитимуть ставки з урахуванням можливого дефолту. Суперечки перед зібранням тільки яскравіше показали, наскільки складно знайти рішення, яке можна успішно представити електоратові. Грецькі протестувальники переконливо дали зрозуміти, що, врешті-решт, стабільність боргу – справа політичної волі.

У кращому випадку європейські лідери можуть купити собі трохи часу. Але ринки живуть за іншим розкладом, ніж політики, і скептичні настрої останніх можуть і надалі підривати слабші економіки, завдаючи шкоди тамтешнім банкам. І хоч міністри, поза сумнівом, теревенів не припинять, побачити безпечний вихід із кризи стає дедалі важче.

Матеріал друкованого видання «Український тиждень» № 25 (190) від 23 червня. Режим доступу: http://tyzhden.ua/World/25192

Підсумки експериментів над українським сільським господарством

Lacruax — Sun, 10 Jul 2011 20:51:42 GMT

Наприкінці травня на Четвертій міжнародній зерновій конференції у Києві Микола Присяжнюк вчергове озвучив, що "може" український аграрний сектор: до 2015-2016 років збільшити щорічне виробництво зернових до 80 млн тонн, олійних – до 15 млн тонн, м'яса - до 4 млн тонн і молока - до 18 млн тонн

Теоретично Україна справді може не просто досягнути відповідних показників, а навіть перевищити їх. Адже озвучені Присяжнюком обсяги виробництва м'яса чи молока є значно нижчими від середньорічного показника по Україні у 1985-1990 роках, олійних уже зараз вирощується понад 10 млн тонн щорічно, а зерновий план значно поступається річним зборам у Франції, яка має у півтора рази менше посівних площ. Проте, практично, для досягнення українським агросектором анонсованих обсягів виробництва потрібно було б проводити діаметрально протилежно політику. Адже в умовах ринкових відносин нарощування виробництва у будь-якій галузі вимагає, насамперед, економічної зацікавленості виробника, достатніх інвестиційних ресурсів для впровадження інноваційних технологій, і найголовніше наявності здорової конкуренції. Чи знає про це Присяжнюк? Теоретично так, адже досягнення презентованих ним результатів цілком "правильно" пов'язує із інноваціями у агротехніці та технології. Але своїми практичними діями нинішній владний конгломерат уже більше року невтомно переконує учасників ринку, що подібні декларації мають мало спільного із реальною політикою щодо аграрного сектору.

Демотивація виробників

24 травня президент Української зернової асоціації Володимир Клименко повідомив, що країна увійде у новий маркетинговий рік із майже вдвічі більшими, аніж зазвичай перехідними запасами зерна. Відповідно до складеного міжвідомчою робочою групою балансу на 1 травня 2011 року запаси складали понад 10 млн тонн, і за умови пропонованого нею експорту 4,3 млн тонн у травні-червні до 1 липня, коли почнеться надходження на ринок нового урожаю, вони мали б скоротитися до 5,8 млн тонн. Але трейдери, довготривалою війною проти них уряду, не зможуть вивезти більше половини від цього обсягу. Таким чином, реально перехідні запаси складуть до 8 млн тонн, тоді як на 1 липня попередніх років були значно нижчими: 2007 – 3, 2008 року – 5,4, а 2009 – 6 млн тонн відповідно. Цей надлишок створюватиме очевидні проблеми, оскільки елеватори будуть неготові у потрібних обсягах приймати зерно нового урожаю. Тим більше, що він очікується значно вищим, аніж торік. Перший заступник МінАПК Микола Безуглий нещодавно заявляв: "згідно хлібофуражного балансу регіонів, вони планують зібрати 45 мільйонів тонн зерна. Я глибоко переконаний, що ця цифра буде значно вище". Відтак ймовірний дефіцит потужностей, за оцінками експертів, може перевищити 5 млн тонн, що неодмінно чинитиме тиск на формування закупівельних цін.

В уряді, фактично визнавши згубність введеного торік (але 30 березня поточного року – продовженого до початку липня) квотування зернового експорту, заходилися у "пожежному" порядку упереджувати його ймовірні катастрофічні для сільського господарства результати. Квоти були скасовані достроково: у квітні на кукурудзу, а у травні на усі інші зернові. Натомість відповідь на питання: "А навіщо тоді було їх продовжувати на квітень-червень?" так ніхто і не дав.Під час згаданого виступу на міжнародному зернофорумі Микола Присяжнюк обмежився тим, що "визнав недоліки" урядової позиції під час "квотної війни", однак зроблений ним підсумок мав би насторожити: "Я згодний, що в певній мірі умови і введення термінів квотування були не зовсім погоджені і не зовсім влаштовували зернотрейдерів і внутрішній ринок, але ми вже це прожили...". У цьому "але ж уже прожили", а значить "усе добре", і полягає справжня загроза нинішньої влади для реалізації аграрного потенціалу країни, адже приховує у собі невиправдані ризики для потенційних учасників цього процесу. Адже те, як "прожили", і які сигнали це дало учасникам ринку, у владі продовжують вважати "несуттєвим".

Проте справа цим не обмежилася і 19 травня Верховна Рада "компенсувала" виробникам квотну поступку черговим "подарунком" – обклала експорт зерна митом від 9% до 14%. Найвищим воно є на кормові культури. Останнє, на перший погляд, мало б продемонструвати, що мито має не просто мародерську мету – залатати діри у ДБ (які виникли у значній мірі завдяки послабленню навантаження на індустріальних олігархів) за рахунок заглушення паростків зростання в українському АПК – а парламентарі формують переваги для розвитку вітчизняного тваринництва. Однак такий розрахунок навряд чи справдиться, адже левова частка поголів’я худоби знаходиться у підсобних господарствах, які не зреагують на досить несуттєве зниження/стримання зростання цін у межах 10-15% передбачених експортним митом. Натомість від зниження зернових цін фінансових втрат зазнає більшість його виробників. Зрозуміло, що трейдери перекладуть експортні мита на виробників, а відтак визначені законом не менше 17 євро за тонну пшениці, 20 – кукурудзи та 23 – ячменю стануть мірилом мінімальних запрограмованих втрат українського села. Нескладні підрахунки свідчать, що за урожаю основних зернових культур у 40 млн тонн через зниження їх ціни на приблизно 20 євро, виробники втратять до 800 млн євро, або близько 9 млрд грн.

Якщо останні роки агрогосподарства збільшували виробництво кормових культур, то у разі продовження подібної політики ситуація може кардинально змінитися, і замість очікуваного здешевлення кормів, урядова політика спровокує зворотній результат, внаслідок скорочення їх виробництва. Ілюстрацією того, до чого призводить демотивація виробників стала минулорічна ситуація із гречкою, дефіцит якої спровокувала збитковість виробництва у попередні роки. Як висловився куратор АПК в одному із сільськогосподарських районів Дніпропетровщини, "2009 року наші господарства згодували всю гречку свиням: ціни хорошої не було". Натомість тепер її вирощування нав’язують адміністративними методами навіть у нетрадиційних регіонах, де її рентабельність значно нижча, аніж інших культур.

Не можна ігнорувати й того факту, що зерновий сегмент поряд із вирощуванням олійних культур є домінуючим в українському АПК і є основним джерелом поповнення реальних обігових та інвестиційних коштів. Тому подібними кроками владний конгломерат завдає потужного удару по перспективами інвестиційно-іноваційного розвитку сільського господарства. Це настільки очевидно, що викликало фактично однакову реакцію основних опонентів нещодавньої "квотної війни". За кілька днів після ухвалення закону Микола Присяжнюк заявив, що "не розуміє таких дій: з одного боку, держава фінансово підтримує сільгоспвиробника, з іншого – такими діями фактично вимиває ці кошти з сільгоспвиробника". А президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко нагадав, що для реалізації потенціалу вітчизняного АПК щороку необхідно інвестувати у галузь принаймні 6-7 мільярдів доларів США, а досягнути успіху можна лише оголосивши мораторій на будь-які обмеження у реалізації вирощеної продукції як на території України, так і за її межами.

Монополізації та її перший "цвіт"

Погано прихованою метою владної політики щодо АПК увесь цей час були спроби монополізації галузі обраними структурами, що знову ж таки найбільш чітко виявило себе у найбільш ліквідному сегменті – зерноекспорті. Що це має бути не одержавлення, принаймні у кінцевому результаті, а монополізація наближеними до влади державними структурами, свідчить досвід "піонера" – ТОВ "Хліб Інвестбуд", яке в умовах квотування стало найбільшим експортером, а також основним постачальником зерна Аграрному фонду, і при цьому уже на більш як на половину належить анонімному приватному інвестору. Втім, це був тільки початок. 19 квітня керівник компанії "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (ДПЗКУ) Олександр Лавринчук, заявив, що планується і її акціонування "з можливим продажем пакетів акцій інвесторам до 50% акціонерного капіталу". Формально, це мотивується потребою у коштах для реалізації досить амбіційних планів цієї структури щодо монополізації українського зернового ринку: збільшення потужностей зберігання до 7 млн тонн, контроль принаймні над половиною експорту через чорноморські порти України, збільшення власних посівних площ з 10 тис. до 1 млн. га, а також створення потужного парку сільгосптехніки, який, зокрема, включав би до 7 тис. зернозбиральних комбайнів.

Тим часом, наслідки першої владної монополії на аграрному ринку уже почали себе проявляти. Коли стало відомо, що і за якою ціною являє собою закуплена "Хліб Інвестбудом" "китайська гречка", спалахнув конфлікт у середині самого владного конгломерату. Керівник Держрезерву Олексій Лелюк відмовився прийняти гречку, пояснивши, що закуповує "тільки продукцію, що відповідає державним нормам і стандартам, забезпечує належну якість". Своє невдоволення цим виявив і прем'єр Криму Василь Джарти, який на камери обурювався, що "закупівлю гречки в Китаї довірили незрозумілій комерційній структурі, за незрозумілі кошти, за незрозумілою ціною, незрозумілої якості". Різка реакція з боку "своїх" же змусила голову "ХІБ" Роберта Бровді виправдовуватися, нібито гречка закуплена не за бюджетні гроші, а компанія продаватиме її собі у збиток. У що само собою мало віриться.

Газових "грабель" виявилося мало?

Втім, урядові експерименти над українським АПК можуть і не обмежитися створенням монополії національного зразка. Уже повідомлялося про підконтрольність "ХІБу" контрольованим В.Путіним структурам. Але зерновий комплекс України у владі продовжують розглядати як потенційну розмінну монету у складних торгах з Росією, що не мала б викликати такого резонансу, як, наприклад, ГТС. Востаннє Микола Азаров заявив, що Україна, Росiя та Казахстан ведуть переговори для створення зернового пулу в інтерв’ю iнформагентству "Bloomberg" 17 квітня поточного року. За його словами, "таке об'єднання логiчне й обґрунтоване, оскільки разом Україна, Росiя та Казахстан займають приблизно 30% ринку експорту зернових культур у свiтi. Тому нам немає сенсу конкурувати, нам є сенс узгоджувати свої дiї для того, щоб ситуацiя на ринку була прогнозованою i контрольованою". Проте розрахунок на те, що з російською стороною ще можна домовлятися про якісь альянси без очевидних збитків для України, сьогодні не може не викликати великих сумнівів. Тому буде цікаво спостерігати чи здатна нинішня влада вчитися коли не на чужих, то принаймні на своїх власних помилках.

Джерело: автор статті О. Крамар Тyzhden.ua

Невідомі алгоритми китайського дива : які уроки можна взяти з успішного китайського досвіду?

Lacruax — Tue, 05 Jul 2011 08:54:42 GMT

В умовах світової економічної кризи, політики усіх країн світу стають дивно схожі один на одного: барвисто розписують власному народові, як відродиться їх батьківщина після закінчення кризи, як увійде до числа провідних країн світу, як багато і щасливо заживе їх народ.

Як фантазії відрізнити від реальності? Досить просто: треба вивчити успішний досвід реального і швидкого відродження нації, витягнути уроки і постаратися застосувати їх до своєї країни не забуваючи при цьому враховувати національні особливості поточного економічного розвитку країни.

Наша перша розповідь про Китай - велику націю, успіхи відродження якої уразили світ за останніх 30 років.

КИТАЙ: ДАЛЕКИЙ І БЛИЗЬКИЙ

Відродження Китаю з кінця 70-х рр. XX століття стало одним з найбільш вражаючих явищ сучасності. З прадавніми націями, до яких, звичайно ж, належить Китай, в історії це відбувається украй рідко. За два десятиліття реформ країна перетворилася на державу, що динамічно розвивається. Очікується, що вже цього року китайська економіка стане друга по масштабах у світі, а до середини століття при нинішніх темпах зростання щорічно в 8 - 9%, Китай зможе наздогнати США і зайняти провідні позиції. У світі заговорили про китайське економічне диво. Якщо ж врахувати ще і демографічний чинник (за попередніми підрахунками до 2030 р. населення країни збільшиться до 1,7 млрд. чоловік), тому стає очевидним, що світ не може дозволити собі по відношенню до Китаю хоч якусь легковагість і самовпевненість.

СКЛАДОВІ КИТАЙСЬКОГО ДИВА

Абсолютно очевидно, що обійтися якоюсь однією причиною, що все пояснить не вдасться, говорити можна тільки про увесь комплекс складових китайського ренесансу:

* відсталість китайської економіки, точка відліку була занадто низькою як відомо, та і темпи зростання слаборозвинених країн вищі. Хоча і сьогодні по рівню ВВП на душу населення Китай знаходиться за межами першої сотні країн і стоїть на 111 місці у світі.

* особливості структури населення, висока питома вага сільського населення. Китай досі є аграрною країною, селяни складають більше 65% населення країни. У країні практично відсутній середній клас.

* ментальність. Пройшовши у своїй непростій історії через страшну убогість, голод, репресії і кровопролитні війни, китайське суспільство сформувало психологію боязні бідності, а так само працьовитість, впертість, старанність, терплячість і непримхливість.

Проте, усього перерахованого вище недостатньо для пояснення китайського феномену. Насправді, якби усе зводилося тільки до перерахованого, то Китай демонстрував би високі темпи економічного розвитку упродовж усієї своєї історії, чого проте не було. Потужний потенціал розвитку привів в рух у кінці 70-х років минулого століття радикальні економічні реформи:

1. Економічні реформи. Реформи в Китаї носили:

* поетапний характер, керівництво країни повністю відмовилося від "шокової терапії". Та і в цілому важко припустити що відбувалося б в півтора мільярдному Китаї, якби економічні реформи розвивалися в нім по Українському або Російському варіанту.

* держава зберегла значний контроль над економікою, залишила за собою командні важелі. Деякі експерти вважають, що цю модель правильніше було б називати "радянською", мобілізаційною або плановою економікою, елементи соціалістичного господарства вони вписали в систему капіталізму. Інша справа, що жодному авторові посібника з економіки навіть не представлялося, що централізована економіка може працювати настільки ефективно. При "командній" економіці, в умовах кризи, уряд має переконливі інструменти впливу на бізнес. Китайські банки, на відміну від російських та українських, отримавши гроші уряду, виконали його припис - кредитувати реальний сектор економіки і більшою мірою - населення країни. Тоді як в Україні і Росії, з початком першої хвилі економічної кризи, споживче кредитування почало різко скорочуватися.

* багатоукладність економіки Китаю. Проте при аналізі китайської моделі розвитку не повинно бути зайвої і невиправданої ейфорії. До аналізу китайського дива потрібно підходити системно і комплексно.

* соціальна політика Китаю як важлива складова "економічного дива". Давно вже стала розхожою констатація, що реформи в країні супроводжуються високими соціальними витратами. У країні і сьогодні фактично відсутня пенсійна система, пенсії отримує абсолютна меншість людей похилого віку. На споживання доводиться лише близько 37% ВВП, це останнє місце серед азіатських країн. Хоча непрямі ознаки показують, що китайці витрачають істотно більше, ніж показує офіційна статистика.

Як результат:

* дешева робоча сила. Ті ж селяни в Китаї дискримінуються в праві на здобуття вищої освіти, всякого роду страховок і соціальних виплат. Купівельна спроможність більшості населення країни все ще залишається низькою. Немає безкоштовного, соціального житла. Дешева робоча сила допомагає забезпечити низьку собівартість китайських товарів.

* зовнішньоторговельний демпінг привів до того, що Китай швидко перетворився на світову фабрику. Це зробило економіку залежною від експорту, а не від внутрішнього споживання.

*лібералізація зовнішньоекономічної політики, радикальне скорочення стягуваних імпортних митних зборів

* ефективне копіювання у розвинених країн усього того, що встигло себе добре зарекомендувати.

В результаті в Китай прийшли західні інвестиції, почалося впровадження останніх досягнень науки і техніки, передових технологій, масове виробництво товарів на експорт.

КРИЗА І КИТАЙСЬКА ЕКОНОМІКА

Антикризовий досвід Китаю не може не викликати широкого інтересу і зацікавленого обговорення.

* Як тільки у світі впав попит на китайські товари, вони першими прийняли програму різкого розширення внутрішнього попиту, програму ціною в $600 млрд., наприклад, дали дотації на купівлю побутової техніки сільськими жителями. В результаті, вдалося якось компенсувати під час кризи падіння зовнішнього попиту зростанням внутрішнього;

* Скоротили податки для підприємств;

* Розвиток інфраструктури, особливо виділимо нарощування програм в житловому секторі, що дозволяє завантажити суміжні галузі, поліпшення сільської інфраструктури, найближчими роками планується заасфальтувати багато тисяч кілометрів ґрунтових доріг ;

* Інноваційна економіка, програма структурних реформ має бути виконана до 2011 р.;

* Випуск облігацій державної позики за кордоном;

* Придбання пакетів акцій багатьох регіональних банків у світі, нині Китайська Народна Республіка робить вигідні придбання по всьому світу, скуповуючи активи, що подешевшали;

* Галузі важкої промисловості займають усе більш значне місце у виробництві і експорті країни.

ПРО ЩО ГОВОРЯТЬ ПРОГНОЗИ

Відносно подальших перспектив китайської моделі розвитку аналітики розійшлися:

* одні малюють апокаліпсичні картини - пророкуватимуть недовговічність "китайської моделі" економіки : інвестиційний сектор перегрітий, вихід з кризи через збільшення кредитування схожий на спроби гасити вогонь бензином, перехід до конвертованого юаня зробить Китай схильним коливанням на світовому валютному ринку. Економічна "бульбашка" неодмінно лопне, питання лише в часі. На думку відомого видавця журналу The Gloom, Boom & Doom Report Марка Фабера, вже цього року, китайська економіка істотно уповільнить зростання, існує навіть небезпека краху, оскільки Китай виробляє більше, ніж вимагає попит.

* інші експерти, наприклад, російський економіст Сергій Алексашенко вважає, що якщо говорити про тренд довгострокового економічного розвитку, то він у Китаю позитивний, хоч би тому, що країна, що переходить із стану аграрної в стан урбанізованої, приречена на зростання і подальший успішний розвиток. Аналітики вважають оптимістичний прогноз найбільш обгрунтованим і вірогідним.

УКРАЇНА І КИТАЙ

Сьогодні Китай розглядається експертами як найбільш перспективний світовий ринок. За оцінками фахівців, місткість китайського ринку складає $300 млрд. Китай займає лідируючі позиції у світі по виробництву вугілля, сталі, цементу, зерна, м'яса, бавовни, не останнє місце в здобичі і переробці нафти, виробництві електроенергії. Тому є сенс проаналізувати перспективи українсько-китайської співпраці.

Україна цікавить Китай вже своїми розмірами, економічним потенціалом, великою промисловою базою, найбільшою площею чорнозему у світі, а також близькістю до центру Європи. Швидко зростаюча економіка країни все більше має потребу в сировину, в усе нових ресурсах і територіях. В України практично не перетинаються геополітичні інтереси з Китаєм, у нас немає загальних меж, ми ніколи у минулому не конфліктували з цією державою. Інвестиційно-найпривабливішими для КНР є Україна, яка продає в Китай метали і вироби з них (77,8% від загального імпорту Китаю з України), продукцію хімічної промисловості (12%). Українсько-китайський товарообіг в 2008 р. склав $8,5 млрд., в 2009 р., за попередніми оцінками економістів близько $5 млрд. У торговельних стосунках між Україною і КНР спостерігається дисбаланс - у Китаю велике позитивне сальдо торговельного балансу :

Китай цікавить Україну, передусім, як потенційний і дуже перспективний інвестор, кредитор, як один з лідерів світової економіки, на якого Україна може спертися, причому без ризику для суверенітету. Особливо в умовах глибокої економічної кризи, вихід з якого зажадає серйозних зовнішніх інвестицій, і коли наші традиційні партнери не в змозі задовольнити фінансові потреби України. Флоран Пармантье в статті "Китай виявляє цікавість до України" ("Le Temps", Швейцарія) прогнозує, що в найближчому майбутньому новим чинником в українській геополітичній грі може стати Китай.

Китай вже неодноразово заявляв про свою готовність інвестувати кошти в геологорозвідувальні роботи, українську харчову промисловість, цікавить його і сфера переробки сільгосппродукції, наше сільське господарство в цілому, а також розвиток легкої промисловості в Україні.

Головною перешкодою динамічного розвитку стосунків з Китаєм є відсутність політичної стабільності в країні. Китайська влада нарікає на неповороткість українських політичних і бізнес структур. Досить сказати, що в Україні досі не існує жодної організації, яка могла б на системній основі розвивати українсько-китайські стосунки. У Китаї боятися інвестувати в Україну, тому що їм ніхто не дає гарантій повернення вкладених коштів. Україна повинна використовувати свій шанс і отримати максимальну вигоду від "китайського відродження". Як відомо, той, що запізнився не отримує нічого.

Джерело: оригінальна версія на http://www.profi-forex.org/country_traders/prognoz11502.html

Друга хвиля глобальної кризи неминуча

Lacruax — Tue, 05 Jul 2011 08:12:07 GMT

Весь світ активно обговорює черговий похмурий прогноз Нуріеля Рубіні, авторитетного професора Університету Нью-Йорка, що свого часу точно передбачив останню глобальну фінансову кризу. Про те, що друга хвиля глобальної кризи цілком можлива, вважали і продовжують рахувати більшість економістів. Ось тільки Н. Рубіні називає точний термін розгортання другої кризової хвилі - середина 2013 року.

Доктор Фатум, як іноді називають Н. Рубіні, все ж не пророк - і у нього були нездійснені прогнози. Так, другу хвилю кризи він передбачав і в 2009, і в 2010 роках, але, на відміну від не менш "великих і жахливих" Джорджа Сороса і Уоррена Баффета, Н. Рубіні - учений і викладач. Тому своє пророцтво він обгрунтував і логічно розклав по поличках.

Інвесторам: чотири причини для нового "ідеального шторму"

Н. Рубини виділяє чотири основні причини, синергія яких складається в "ідеальний шторм" для світової економіки:

- фінансові утруднення в Сполучених Штатах;

- фінансова криза в єврозоні;

- уповільнення темпів зростання китайської економіки;

- спад японської економіки, обумовлений природними катаклізмами.

Основна небезпека полягає в тому, що з першої хвилі кризи уряду і центробанки не засвоїли належних уроків, проблеми не вирішуються, а просто відсовуються, тим самим накопичуючись, і незабаром хвиля перетвориться на цунамі. З кризою намагаються боротися тими ж засобами, які стали причиною рецесії - кредитами, як державними, так і приватними, :

- держпідтримка. Державна підтримка складає 10-12% доходу американських домогосподарств;

- дефіцит держбюджету США. Дефіцит державного бюджету США в нинішньому році перевищить $ 1 трлн. Стільки ж очікується і в наступному, і, швидше за все, в 2013 році;

- зростаючий держборг. Сукупний державний борг США, 17 учасників єврозони і Японії перевищив 90% їх сукупного ВВП.

Державні і приватні борги ростуть повсюдно. Але вже відчутно серйозний опір. Конгрес США тричі відмовляв в нинішньому році уряду в піднятті планки держборгу. Реально цей ліміт був перевищений ще в середині травня і зараз Вашингтон не оголошує дефолт тільки завдяки згортанню деяких державних програм. Проте цих резервів адміністрації досить лише до 2 серпня.

Складна ситуація зберігається і в єврозоні. Реальних переміщень, які позначили б початок виходу з глибокої фінансової кризи, не спостерігається. Більше того, необхідність надання Греції нової багатомільярдної допомоги, швидше, говорить не про одужання єврозони, а поглиблення рецесії. Якщо ж ще й Іспанія приєднається до Греції, Ірландії і Португалії, що стоїть на межі дефолту, то саме існування єдиної європейської валюти виявиться під великим знаком питання. (Н. Рубіні, до речі, упевнений, що незабаром Європа повернеться до національних валют.) А "овочева війна", що розгорнулася в Європі, дуже сильно б'є по ослабленій іспанській економіці, відмічають експерти Академії Masterforex - V.

Де узяти нові кредити?

Н. Рубіні попереджає про прийдешнє "повстання на ринку американських державних облігацій" :

- віра в США. Віра в те, що держоблігації США є найнадійнішою гаванню, вже канула в лету. У найближчий час вони почнуть падати в ціні. Щоб викупити їх у панікуючих інвесторів, ФРС доведеться включити друкарський верстат на повну потужність, що неминуче спровокує різке здешевлення американської валюти.

- вірогідність банкрутств. Дуже ймовірно, що за цим послідують масові margin call - вимога банків в найкоротші терміни збільшити забезпечення під активи.

- долари стануть дефіцитом і знову виростуть в ціні. Міжбанківський кредитний ринок буде просто згорнутий - так було при банкрутстві Lehman Brothers в 2008 році, з чого і почалася світова криза.

- ліквідність. У пошуках ліквідності банки і фонди прагнутимуть швидше розпродати ф'ючерси на дорогоцінні метали і корисні копалини, що створить "ефект доміно".

Ось це має на увазі Н. Рубіні, кажучи про збільшене в порівнянні з 2008 роком боргове навантаження. Більше навантаження - стрімкіше падіння: друга хвиля кризи виявиться посильніше першою.

Інвесторам: нарощування виробництво не врятує?

Чи може реальне виробництво збити кризову хвилю? Ні - переконаний Н. Рубіні. Як яскравий приклад американський економіст приводить Китай: під "погані кредити" в Піднебесній останніми роками створений надлишок виробничих потужностей, причому у своїй більшості з орієнтацією на експорт - що і дозволило КНР стати найбільшим експортером світу. Ця тенденція зберігається до сьогоднішнього дня, незважаючи на усі спроби китайської влади обмежити отримання нових позик, - за перші п'ять місяців об'єм влитих в китайську економіку інвестицій склав $ 1,39 трлн., що на 25,8% більше, ніж за аналогічний період 2010 року.

До кризи вже існував надлишок виробничих потужностей у світі. Щоб стимулювати підвищений попит, використовувався "кредитний пряник". Зараз же прийшов час "батога" - нестимульований із-за дефіциту вільних засобів попит падає, виробничі майданчики починають простоювати і, як результат, темпи зростання світової економіки сповільнюються. Експерти Академії Masterforex - V особливо відмічають, що усі провідні аналітичні служби з початку року вже не раз переглядали прогнози розвитку національних і світовий економік у бік погіршення.

Так, за останніми прогнозами Всесвітнього банку :

- світова економіка уповільнює розвиток. Світова економіка в поточному році виросте лише на 3,2%, що помітно нижче, ніж в 2010 році, коли було зафіксовано зростання 3,8%.

- економіки розвинених країн в 2011 році виростуть на 2,2% - проти 2,7% у минулому.

- економіка США в поточному році виросте на 2,6%.

Н. Рубіні вважає, що вже в другому півріччі 2011 року світову економіку почне затягувати у воронку нової глобальної кризи. Згортання стимулюючих програм в США і Європі, падіння попиту, проблема надвиробництва неминуче приведуть до стагнації, а потім - новій кризі, яка вибухне найпізніше в середині 2013 року.

Хоча багато економістів вважають прогнози Н. Рубіні занадто оптимістичними і чекають нову кризову хвилю набагато раніше.

Що ж чекає найближчим часом курс долара? Долар до кошику основних валют продовжує знаходитися під тиском. Експерти факультету детального вивчення торговельної системи Masterforex - V пояснюють, що індекс долара, пробивши бичачий похилий канал, сформував ведмедячий імпульс у бік

основного довгострокового тренду і "момент істини" до нього хвилевого рівня Daily1.

Ведмедячий ФЗР того ж хвилевого рівня покаже на бажання індексу відновити мінімум, сформований на початку минулого місяця. Підтримку в цьому русі ціна знайде на відмітці 73,66 і 72,86. Відміна низхідного руху продовжить корекцію в патерні "Собака Баскервілів Элдера МФ" хвилевого рівня Daily2 і опором виступить відмітка 76,54.

Джерело: оригінальна стаття на http://profi-forex.org/news/entry1008078520.html

Електронний бізнес, або як заробити в Інтернеті

Lacruax — Tue, 05 Jul 2011 07:26:16 GMT

Чи можна заробити в інтернеті? Це питання виникає дуже часто і відповідь на нього "ТАК". Варіантів заробітку грошей в неті насправді дуже багато.

Е-бізнес (заробіток в інтернеті, Інтернет бізнес, або електронний бізнес) - це не реальний бізнес, такий як продаж товарів через Інтернет, і це також не отримання грошей з повітря.

Е-бізнес (на основі самомаркетингу) - це процес Вашої самореалізації у всесвітній мережі Інтернет, яка принесе Вам не лише морально-психологічне задоволення, а й прибуток.

Вам не доведеться вкладати власних грошей у саморозкрутку. Ви все отримаєте з Інтернету - і перший капітал, і перший бізнес проект, і перше задоволення.

Комусь мої ідеї можуть виявитись занадто простими, комусь неможливими. Все, що я пропоную, я пропоную з власного досвіду. Тому вибір лише за Вами.

Я постараюся дати максимально повний, але в той же час доступний для новачків, огляд можливих методів заробітку в інтернеті.

Сучасний Інтернет дає кілька можливостей отримувати легальний дохід. Нижче подано способи від найважчого до найпростішого. Який із них обрати - Ваша справа.

Е-підприємництво - самостійний продаж через інтернет різних товарів, платні послуги (наприклад, консультації психолога, репетиторство), надання платного доступу до інформації і т. д. Вони добре підходять для підпримця або для фахівця у певній сфері, у якого є багатолітній досвід роботи на реальному ринку. Для звичайного користувача інтернету є малодоступними. Такий тип заробітку вимагає багато коштів та часу на організацію фінансових, адміністративно-організаційних та юридичних питань.

Е-трейдинг - купівля-продаж фінансових інструментів на фондовому та валютному ринках. Ця діяльність вважається дуже ризикованою, і часто успіх чи провал (дохід-збиток) залежать від несубєктивних і неочікуваних факторів. Більшому загалу Інтернет користувачів дана сфера відома під назвою Форекс.

Е-реклама - просування власного проекту в Інтернеті. Він передбачає створення й адміністрування власного сайту, розміщення на ньому рекламних продуктів й отримання доходу від цього. Отримати прибуток зі свого сайту можна кількома способами:

1) Розміщення на своєму сайті реклами. Реклама в інтернеті (Е-реклама) - це залучення на свій сайт відвідувачів шляхом купівлі реклами, а також її продажу (за що Ви отримаєте грошову винагороду від рекламодавців). Рекламування може проявлятись по різному. Це і банери, і контекстна реклама, і реклама в різних спливаючих вікнах, що загороджують півекрану, і тизери - маленькі оголошення з картинками, які зазвичай попадаються на новинних сайтах, і т.д.

Практично будь-який з видів реклами ви можете розмістити на своєму сайті. Які з видів реклами зазвичай вибирають вебмастера?

Історично першою отримала розвиток баннерная реклама, тобто коли користувачеві показуються блоки графічних зображень - банери. Прибуток від розміщення баннерной реклами зазвичай залежить від кількості показів, при цьому плата за 1 показ складає просто мікроскопічний розмір. Якщо у вас відвідуваний сайт, то на банерах можна добре заробити, але для невеликих сайтів, як правило, привабливішою є контекстна реклама. Контекстна реклама залежна від контексту сторінки, на якій розміщена, тобто, якщо на цій сторінці розмістити контекстну рекламу, то показуватися будуть посилання з рекламою про заробіток в інтернеті, а якщо на сторінці розповідається про моделі автомобілів, то і показуватимуться посилання з рекламою автомобілів. Логіка контекстної реклами - показати відвідувачеві рекламу про те, про що він читає в даний момент, тобто ця реклама буде для нього визначена цікавішою, ніж реклама абсолютно випадкова. Дійсно, по посиланнях з контекстної реклами відвідувачі клікають зазвичай більше охоче, і, таким чином, і для власників сайтів, одержуючих деякий відсоток від плати рекламодавця за кожного подібний клик, її розміщення є вигіднішим. Найбільш популярними в Рунеті системами контекстної реклами є Google adsense, Бігун (належить Рамблеру), а також Яндекс.Директ.

2) Продаж посилань зі свого сайту - цей спосіб пов'язаний з певним ризиком, тому що пошукові системи не люблять нетематичні посилання, і, знайшовши їх на сторінках вашого сайту, швидше за все, знизять його позицію в пошуку, а при великій кількості таких посилань ваш сайт взагалі може потрапити у бан або під який-небудь фільтр.

По-друге, на відміну від контекстної реклами, де ваш прибуток залежить від того, як часто по посиланнях клікають відвідувачі, доход від платних посилань фіксований(зазвичай оплачується розміщення посилань на фіксований період, скажімо, на місяць) і від відвідуваності не залежить. Звичайно, в принципі, ви самі можете призначати ціну розміщення посилань на своєму сайті, проте в загальному випадку ця ціна залежатиме від таких параметрів, як ТИЦ і PR, при цьому ТИЦ - це показник, який відноситься до усього сайту цілком, а PR може бути різним для кожної його сторінки. Отже, для того, щоб можна було отримати досить істотний дохід від продажу посилань зі свого сайту, доведеться його заздалегідь розкручувати, підвищуючи ТИЦ сайту і PR як можна більшого числа сторінок. В той же час заробіток на продажі посилань один з найпростіших і популярніших серед новачків.

3) Продаж місця під статті на своєму сайті. Такий спосіб розкручування прийнятніший як для продавця, так і для покупця. Продаж місць під статті несе подвійну вигоду - ви і заробляєте, і наповнюєте свій сайт готовим контентом. Для продажу/купівлі статей теж існують спеціальні біржі. Приклади подібних бірж - seozavr і liex, крім того, можна продавати/купувати місця під статті на різних тематичних форумах.

4) Створення сервісу, що приносить прибуток, створення і розвиток сайту для подальшого продажу. Хоча це трохи різні варіанти, об'єднаємо їх в один загальний пункт. Річ у тому, що в обох випадках, щоб отримати від цього якусь вигоду, сайт має бути досить унікальний і цікавий користувачам мережі. Взагалі, найбільш успішна модель отримання доходу в мережі виглядає приблизно так. Придумується якась оригінальна ідея, під яку створюється проект, що виявляється раптом потрібним і затребуваним відвідувачами. Кількість відвідувачів швидко росте, навколо проекту створюється співтовариство, і ось - зацікавлені таким успіхом, великі інтернет-корпорації вже починають пропонувати вам за нього мільйони доларів. Наприклад, в 2006 р. популярний в інтернеті сервіс YouTube був куплений компанією Google за 1.65 млрд. доларів! А один з останніх прикладів з цієї серії - сайт chatroulette.com, створений московським школярем Андрієм Терновским. Всього за півроку прибуток з нього досяг 1500$ в день, вартість же самого проекту оцінюється вже в 50 млн. доларів!

Для популярних, а головне, потрібних користувачам мережі проектів, способів заробляння на них(навіть якщо можливості, що надаються за плату, будуть лише додатковими до основних можливостей сервісу) можна придумати величезну множину.

Ті ж біржі посилань, наприклад, або біржі для фрилансеров, приносять дуже непоганий доход їх власникам, без яких-небудь значних витрат. Безумовно, щоб створити проект або сервіс, на який скопом кинуться відвідувачі інтернету, без попередніх вкладень велетенських коштів, ваша ідея має бути досить нетривіальною. Але навіть якщо ви і не збираєтеся робити якийсь суперпроект, то цілком можна зайнятися створенням і розвитком звичайних цікавих сайтів по різних тематиках, на які, якщо вам вдасться зробити їх відвідуваними і популярними, можна буде потім легко знайти покупців.

Який з методів заробітку в інтернеті кращий? Звичайно, заробляти можна різними способами, і у когось виходитиме краще щось одне або щось інше, але оскільки інтернет складається з сайтів, те отримання доходу на своєму сайті або сайтах(т. до. їх можна зробити багато) - кращий спосіб заробітку в інтернеті. Тому якщо у вас ще немає свого сайту, створіть його, розкрутіть і починайте заробляти на нім. Спершу ви можете навіть створити сайт на безкоштовному хостингу(чи блог на безкоштовному блогосервисе), що не зажадає від вас ніяких вкладень, але добре заробляти на них буде складніший, ніж на сайті з доменом другого рівня.

У цій статті були згадані лише деякі варіанти отримання прибутку від свого сайту, більше інформації і подробиць ви знайдете в статтях Як заробити на своєму сайті і 28 способів заробітку на своєму сайті.

У вас ще залишилися питання про заробіток в інтернеті? Задайте їх на форумі!

Нет-серфінг - передбачає так зване постійне "бродіння" по сайтах і виконання різного роду рутинної роботи:

1) РТС (pay to click) - проста механічна робота - кліки по посиланнях, платний серфінг, читання рекламних листів, введення капч і т. п. Заробіток від цього мізерний, але його достатньо, щоб розпочати свій власний інтернет проект. З даного типу роботи я Вам пропоную розпочати.

2) Платні реєстрації, анкетування, постинг (участь у форумах).

Про всяк випадок для зовсім новачків - перш ніж намагатися заробляти в інтернеті, вам треба завести собі електронний гаманець. Найбільш популярною платіжною системою в рунеті є webmoney. Тому, якщо електронного гаманця у вас ще немає, зайдіть на сайт webmoney.ru і викачайте звідти і встановіть на свій комп'ютер webmoney keeper. Тепер на цей гаманець ви зможете отримувати зароблені в інтернеті гроші, а зароблене потім можете вивести з мережі або там же і витратити(наприклад, на оплату мобільного, покупки в інтернет-магазинах і т. п.)

3) Файлообмінники - сервіси, що надають місце для зберігання файлів. Гроші від них отримують ті, хто заливає контент на сервери. Ви можете узяти які-небудь корисні файли, закачати їх на файлообмінник, а потім розміщувати посилання на ці файли на своєму сайті, різних форумах, в співтовариствах і т. п. Коли хтось викачуватиме ваші файли, сервіс вам нараховуватиме гроші. Проте багато заробити на цьому не вийде.

4) Партнерські програми - діяльність по залученню потенційних клієнтів на сайти електронних магазинів або іншого роду інфо ресурсів. Ви можете також самі рекламувати послуги тієї чи іншої компанії. Ваш дохід формується з відсотку від вартості покупки залучених клієнтів. Для такого типу роботи, Вам, скоріше, пригодиться власний сайт.

Брати участь в партнерських програмах можна по-різному. Найпростіший варіант - партнерське посилання. Після реєстрації в програмі вам пропонують спеціальне партнерське посилання для залучення клієнтів, так звані реферальні посилання. Також, окрім простого посилання, можуть пропонувати банери, кнопки і т. п. Де ці посилання і банери можна розмістити? Можна розмістити їх на своєму сайті, якщо він у вас є, а також - на різних форумах, у блогах, в соціальних мережах і т. п., де збираються люди, яких рекламований вами сайт міг би зацікавити. Схожим чином можна притягати і рефералів. Реферал - це зареєстрований за Вашим посиланням клієнт. За цього притягненого реферала система платитиме вам частину своєї комісії, таким чином, за усіх ваших активних рефералів ви отримуватимете від системи гроші, нічого не роблячи. Дуже вигідно притягати рефералів для нових перспективних систем. Поки про систему не знає більшість, ви можете притягнути туди дуже багато користувачів, і таким чином, забезпечити собі в майбутньому дуже непоганий заробіток. Самі також не бійтеся реєструватися десь по інших партнерських посиланнях. Від цього ви нічого не втратите, зате завжди зможете звернутися за порадою до свого рефера, тому що йому буде вигідно пояснити вам і підказати все, щоб ви заробляли більше. Також нерідко системи дають за реєстрацію по реферальным посиланнях спеціальні бонуси або знижки, а в деяких взагалі можна зареєструватися тільки по реферальной посиланню(чи маючи т. н. "інвайт").

Другий варіант участі в партнерських програмах - коли вам надається можливість створити як би окремий сервіс, що копіює повністю або частково функції головного сайту. Зазвичай в цьому випадку ви можете зробити свій власний дизайн і, таким чином рекламувати цей сервіс як свій власний, а про те, що він насправді не є вашим, відвідувачі можуть і не знати. Приклад - численні сайти знайомств, ніби love.rambler.ru, jdu.ru і т. д., є лише партнерами головного сайту проекту mamba.ru. Дуже часто такий варіант вам пропонують різні інтернет-магазини.

Можна заробити непогані гроші на партнерських програмах, не створюючи свій сайт, а купивши рекламу в якійсь рекламній мережі для певного товару або сайту. Наприклад, є партнерська програма з продажу засобів для схуднення. Ви купуєте рекламу, в якій рекламуєте засіб для схуднення, і клікнувши на яку, користувач перейде на сайт, що продає засіб, по вашому партнерському посиланню. Проте треба мати певний досвід для ведення кампаній в рекламних мережах, щоб заробити від продажу рекламованих вами товарів більше, ніж ви самі витратите на рекламу.

5) Фрілансерство - передбачає роботу навідстані, веб-дизайн, веб-програмування, розкручування сайтів, написанням для цих сайтів статей і т. д. і т. п. Також, працюючи через інтернет видалено, можна заробляти на написанні статей для газет і журналів, на перекладах з/на іноземні мови, на оформленні друкарської продукції(т. е. ви робите малюнки, наприклад, для листівок) і т. д. Усіх цих людей, що заробляють собі на життя подібним способом, зазвичай називають фрилансерами. Така співпраця між працедавцями і фрилансерами, як правило, вигідно і тим і іншим. Фрилансер дістає можливість працювати удома, в спокійній обстановці, за вільним розкладом, підбирати тільки відповідні для нього проекти і т. п., замовник же дістає можливість платити істотно меншу ціну - створення сайту фрилансерами, наприклад, зазвичай обходиться у декілька разів дешевше, ніж при замовленні його в професійній дизайн-студії.

Найвідомішими сайтами для фрилансеров в Рунеті являються проекти free - lance.ru і weblancer.net. Крім того, подібні замовлення можна знайти на багатьох спеціалізованих форумах, таких, як, наприклад, forum.searchengines.ru, де для пошуку/розміщення замовлень відведені спеціальні розділи. Хоча в самому принципі заробляти через інтернет в якості фрилансера немає нічого складного, такий спосіб заробітку має безліч різних тонкощів і нюансів.

Одним з найпростіших варіантів подібного способу заробітку в інтернеті є заробіток на написанні статей, постів для блогів і форумів і т. п. Адже в цьому випадку вам не треба бути фахівцем з веб-дизайну, знати програмування і т. п., досить просто бути грамотною людиною. Це дуже хороший спосіб для новачків, тому що дозволяє швидко і без вкладень заробити якийсь стартовий капітал.

Автор: Шафранський А.В.

Електронні гроші в Інтернет бізнесі

Lacruax — Tue, 05 Jul 2011 07:18:40 GMT

«Якщо Вашого бізнесу немає в Інтернеті, значить Вас немає в бізнесі» -Б.Гейтс

В цьому розділі я розповім про найважливіший аспект Інтернет бізнесу – Інтернет гаманці, або електронні гроші.

Тут Ви ознайомитесь з тим, що таке електронні гроші і де їх можна застосувати, яким чином здійснюється обмін електронних грошей, а також розглянемо кілька питань, пов’язаних з забезпеченням цілісності та безпеки Ваших гаманців.

Що таке електронні гроші?

Е-гроші (e-money) - абстрактна (умовна) назва грошових коштів, які використовуються їхніми власниками на основі електронної системи банківських послуг.

За змістом е-гроші – це кредитні гроші, які обертаються завдяки запровадженню в сфері безготівкових розрахунків найновіших комп’ютерів і сучасних систем зв’язку (Інтернет).

Основними компонентами системи функціонування електронних грошей є електронні перекази;

кредитні картки;

дебетові картки;

банківські автомати-касири.

Всі вони забезпечують обіг депозитних грошей, що знаходяться на банківських рахунках; власно забезпечують обіг, але не заміняють їх наперекір таким виразам як "платівкові гроші” або "електронні гроші”. Дійсно з допомогою електронних грошей здійснюється платіж, але такі гроші завжди функціонують у вигляді певних записів на рахунках у банках, тобто вважаються депозитними грошима.

Враховуючи той факт, що нині понад 90% усіх фінансових операцій здійснюються в безготівковій формі (на основі електронних записів в банківських комп’ютерних системах), доцільним постає необхідність будувати, або переводити свій бізнес в електронну форму. Доречними є слова Біла Гейтса про бізнес в Інтернеті, які я процитував на початку сторінки.

Безготівкова (електронна) форма Ваших заощаджень дає багато переваг в повсякденному житті: можливість оплачувати комунальні послуги, не виходячи з дому, телефон, Інтернет, замовляти товари або послуги в Інтернет магазинах та багато ін.

У нашому випадку е-гроші нам потрібні для розкрути сайту та для зняття прибутку від нього.

Які платіжні системи існують?

Повідомляю відразу, для реєстрації в платіжних системах, Вам не потрібно буде виходити дальше свого комп’ютера. Вам слід підготувати для цього наступне:

1) 1) Електронна пошта;

2) 2) Мобільний телефон;

3) 3) Хороший антивірус для Вашого комп’ютера.

Найпопулярнішими електронними системами нині є:

Думаю, що більше цих 9 платіжних систем Вам не потрібно буде. Після реєстрації збережіть паролі у безпечному місці, доступ до яких обмежений.

ПАМЯТАЙТЕ, це Ваш фонд і Ви ним управляєте.

Обмін валют

Якщо Ви вирішили працювати з одним, або двома максимум гаманцями, цього Вам буде достатньо. Не обов’язково поповнювати одразу всі гаманці. У будь-який зручний час Ви зможете оперативно обміняти Ваші кошти. Для цього існують електронні обмінні пункти. Їхній список подається дальше. Якщо Ви вперше приступаєте до електронного бізнесу, я б Вам порадив обрати Web Money. Їх Ви завжди зможете обміняти на потрібний еквівалент іншої системи.

На даний момент доступні такі види обміну WebMoney :

wm.exchanger.ru – гарантований взаємний обмін титульних знаків WebMoney;
sdp.exchanger.ru – взаємний двохсторонній обмін титульних знаків WebMoney на перекази в системах ANELIK, CONTACT, WESTERN UNION і UNISTREAM;
p2p.exchanger.ru - взаємний двохсторонній обмін титульних знаків WebMoney на готівку;
wire.exchanger.ru – взаємний двохсторонній обмін WMZ, WMR, WME, WMU на USD, RUB, EUR и UAH відповідно за допомогою банківських переказів;
emoney.exchanger.ru - взаємний двохсторонній обмін WMR на Яндекс.Деньги

Слід також відмітити функціональність Roboxchange

Як поповнити електронний гаманець?

Природно, щоб щось оплачувати через Інтернет, в "гаманці" мають бути гроші, а для цього його потрібно спочатку поповнити. Звісно, я розкажу, як наповнити Ваші гаманці грішми, працюючи в Інтернеті, не вкладаючи жодної копійки, але ситуації у кожного можуть бути різними, тому наводжу такі приклади:

Отже, поповнити Інтернет-гаманець можна такими способами:

1. банківський переказ з комісією 2-5%
2. за допомогою SMS Web Money з комісією 30%
3. у пунктах поповнення Web Money за гривні з комісією 7%.

Але найцікавіший спосіб - це заробити ці гроші самому в Інтернеті, про це ви прочитаєте в інших розділах.

Як вивести електронні гроші?

Переведення грошей в готівку здійснюється в основному через Банки. Для цього Вам доведеться спочатку відкрити рахунок у Банку і переказати гроші з платіжної системи на свій рахунок. В Україні Веб Мані можна вивести на кредитну картку Приват, і тільки після цього перевести у готівку. При цьому, сама платіжна система візьме якийсь відсоток за виведення засобів, і Банк за переведення у готівку також бере певний відсоток.

Не звертайте увагу, що це так складно звучить, насправді більше 80% рядових користувачів не виводять гроші з системи, а тільки вводять їх і використовують їх для оплати товарів і послуг.

Правила безпеки

Усім відомо, що людей жадібних до чужого добра предостатньо, Всесвітня павутина не є в цьому виключенням. Оплачуючи що завгодно в Інтернеті, Ви маєте бути хотябы на 95% уверенны в тому, що це не "кидалово".

Приведу основні ознаки по яких можна приблизно визначити чесність "продавця"

Можна довіряти якщо:

сайт-продавець це відома фірма в якій хто або з Ваших знаком вже оплачував товар і отримав його;
сайт-продавець(працюючий з платіжною системою WebMoney) на своїй сторінці містить атестат WebMoney, він виглядає приблизно так:

Запам'ятайте одне: на обмінниках звичайному користувачеві заробити не можна! Тому, якщо Ви бачите банер або оголошення або сайт на безплатному хостингу, що розповідає як хтось за 1 годину на обміні заробляє сотні $, НЕ ВІРТЕ. Згодом, на цій же сторінці я виведу ті сайти, які займаються шахрайством. Я сам був жертвою таких махінацій. Втратив кількамісячний депозит. На жаль, на той час я не оперував наступними правилами:

Запам’ятайте:

1.Ніколи не посилайте пароль поштою, навіть якщо Вам здається що лист прийшов від адміністрації платіжної системи і містить приблизно такий текст: "У зв'язку з реорганізацією бази цих гаманців, Адміністрація просить вислати пароль від Вашого аккаунта" або "З метою уникнення втрати інформації про Ваш гаманець, Адміністрація просить вислати пароль від Вашого аккаунта";

2.Ніколи не передавайте пароль від Вашого Інтернет-гаманця третім особам;

3.Ніколи не вводьте пароль від Вашого Інтернет-гаманця на сайтах, що не стосуються цієї платіжної системи;

4.Ніколи не користуйтеся громадськими комп'ютерами для оплати чогось в Інтернеті (інтернет-кафе, клуби), на цих комп'ютерах можуть знаходитися програми, що крадуть паролі;

5.Ніколи не користуйтеся програмами, що скачали, з Інтернету які просять Вас ввести пароль від вашого гаманця (це не відноситься до програм таким, що є клієнтською частиною до платіжної системи. Наприклад WebMoney використовує для роботи клієнтську програму);

6.Ніколи не оплачуйте рахунок, якщо не знаєте, хто його Вам виставив;

7.Завжди усвідомлюйте те, що Ви купуєте і за що платите, чи треба Вам це?;

8.Завжди перевіряйте посилання сторінки, на яку Вас перекидує сайт для оплати чогось;

9.Завжди перевіряйте рахунок на оплату: номер гаманця, сертифікат(якщо є), суму.

10. Ніколи не зберігайте паролі на Вашому комп’ютері, або браузері. Розумію, це полегшую серфінг по нету, але вибирайте самі, що Вам важливіше – власно зароблені, в поті лиця, гроші, чи 3 секунди, витрачені на введення паролю власноруч.

автор: Шафранський А.В.

How Germany can avoid a two-speed Europe

Lacruax — Sun, 03 Jul 2011 07:48:21 GMT

The "euro crisis” is generally seen as a currency crisis, but it is also a sovereign debt and, even more, a banking crisis. The situation is complex. The complexity has bred confusion, and this has political consequences. Europe’s various member states have formed widely different views and their policies reflect their views rather than their true national interests. The clash of perceptions carries the seeds of serious political conflicts.

The solution that is about to be put in place will, in effect, be dictated by Germany, without whose sovereign credit no solution is possible. France tries to influence the outcome but in the end must yield to Germany because its triple A rating is dependent on being closely allied with Germany.

Germany blames the crisis on the countries that have lost competitiveness and run up their debts, and so puts all the burden of adjustment on debtor countries. This is a biased view, which ignores the fact that this is not only a sovereign debt crisis but also a currency and banking crisis – and Germany bears a major share of responsibility for those crises.

When the euro was introduced it was expected to create convergence but it brought divergence instead. The European Central Bank treated the sovereign debt of all member countries as riskless and accepted them at its discount window on equal terms. Banks that were obliged to hold riskless assets to meet their liquidity requirements were induced to load up on the sovereign debt of the weaker countries to earn a few extra basis points. This lowered interest rates in Portugal, Ireland, Greece, Italy and Spain and generated housing bubbles – at the same time as Germany had to tighten its belt to cope with the costs of reunification. The result was a divergence in competitiveness, and a banking crisis that affected German banks more strongly than most of the others. Truth be told, Germany has been bailing out the heavily indebted countries as a way of protecting its own banking system.

The arrangements imposed by Germany protect the banking system by treating outstanding sovereign debt as sacrosanct; they also put all the burden of adjustment on the debtor countries. The arrangements are reminiscent of the international banking crisis of 1982, when the international financial institutions lent the debtor countries enough money to service their debts until the banks could build up sufficient reserves to exchange their bad debts for Brady bonds in 1989. That caused a "lost decade” for Latin America. Indeed, the current arrangements penalise the debtor countries even more than in the 1980s because they will have to pay hefty risk premiums after 2013.

There is something inconsistent in bailing out the banking system once again and then bailing in the holders of sovereign debt after 2013 by introducing collective action clauses. As a result, the European Union will suffer something worse than a lost decade; it will endure a chronic divergence in which the surplus countries forge ahead and the deficit countries are dragged down by the burden of accumulated debt. The competitiveness requirements will be imposed on an uneven playing field, putting deficit countries into an untenable position. Even Spain, which entered the euro crisis with a lower debt ratio than Germany, could be dragged down.

Berlin is imposing these arrangements under pressure from German public opinion, but the German public has not been told the truth and so is confused. The solution to the euro crisis to be put in place this week will set in stone a two-speed Europe. This will generate resentments that will endanger the EU’s political cohesion.

Two fundamental modifications are required. First, the European financial stability facility must rescue the banking system as well as member states. This will allow the restructuring of sovereign debt without precipitating a banking crisis. The size of the rescue package could stay the same because any amount used for recapitalising or liquidating banks would reduce the amount lent to sovereign states. Bringing the banks under European supervision rather than leaving them in the hands of national authorities would help restore confidence in the banking system.

Second, to create an even playing field, the risk premium on the borrowing costs of countries that abide by the rules will have to be removed. That could be accomplished by converting most sovereign debt into eurobonds; countries would then have to issue their own bonds with collective action clauses and pay the risk premium only on the amounts exceeding the Maastricht criteria. The first step could and should be taken immediately at Thursday’s summit; the second will have to wait. The German public is a long way from accepting it; yet it is needed to re-establish a level playing field. This has to be made clear to give deficit countries hope they can escape from their deficit predicament if they work hard enough at it.

Source: Financial Times

George Soros | Financial Times | March 22, 2011

Джерело: http://www.georgesoros.com/articles-essays/entry/how_germany_can_avoid_a_two-speed_europe/

Сучасний стан та перспективи інноваційного розвитку промислових підприємств

Lacruax — Sat, 02 Jul 2011 12:00:02 GMT

Потреба підвищення конкурентоспроможності та виходу промислових підприємств із кризового стану вимагає формування такого типу розвитку економіки, який забезпечить її ефективне функціонування та зростання у майбутньому. Досвід розвинених країн показує, що таким типом розвитку є інноваційний. Економічний розвиток економіки країни залежить від рівня інноваційної діяльності кожного підприємства. Впровадження інновацій є головним рушійним чинником забезпечення ефективної діяльності як окремих підприємств, так і економіки країни в цілому.

Поряд з загальновідомими підходами сучасний етап розвитку економіки України характеризується системними проблемами в області енергозбереження, матеріаломісткості та застарілості технологічної організації виробництва. Вказаний комплекс проблем, з однієї сторони, виступає закономірним наслідком неефективного управління за командно-адміністративної економіки, а з іншої – залишається складним для розв’язання в коротко та середньостроковій перспективі.

Знання визначальним чином впливають не лише на сферу виробництва, але й на структуру та обсяги споживання. Переважна частина споживання сучасного суспільства складається з товарів, потреба в яких та вміння користування якими стали можливими лише завдяки найновітнішим досягненням науки і техніки. Від економічної спрямованості суспільство переходить до інноваційної, від нагромадження матеріального багатства як основи особистого добробуту – до нагромадження інформації як основи суспільного прогресу. Швидкі зміни чинників, які визначають конкурентоспроможність фірм на світових ринках, динамічний розвиток глобального середовища змушують уряди при формуванні умов економічного зростання і процвітання нації дедалі більш активно звертатися до проблем забезпечення національної конкурентоспроможності у глобальному масштабі.

Інноваційний тип економічного розвитку дедалі більше стає тим фундаментом, який визначає економічну міць країни та її перспективи на світовому ринку. Сьогодні є загальновизнаним, що саме інноваційний розвиток слід сприймати економіко-формуючим процесом. Проведені в економічно-розвинених країнах дослідження показують, що більше 80 % зростання ВВП пов’язане не з капіталовкладеннями, а з технологічними нововведеннями. В зв’язку з цим доречно говорити про інноваційний тип розвитку як такий, що дедалі більше стає єдино можливим в умовах сучасної економіки.

Інноваційний тип економіки притаманний всім розвиненим країнам світу, який є одночасно і чинником, і наслідком економічного піднесення країн. В його межах додаткові системні ефекти обумовлені змістом відповідних інноваційних напрямків, що задовольняють потреби динамічного розвитку економіки.

Серед наукових розробок поширеним є трактування характерних рис інноваційної економіки, серед яких:

- проривні інновації займають найбільшу частку в структурі інновацій;

- стабільне зростання частки наукомісткого сектору виробництва, зокрема в доданій вартості та зайнятості;

- зниження енерго- та матеріаломісткості виробництва завдяки активному запровадженню інновацій;

- більше половини показників економічної ефективності досягнуті за рахунок інноваційних чинників;

- спрямованість відтворювального процесу на досягнення технологічної конкурентоспроможності.

Інноваційний розвиток надає підприємству можливість отримати значні прибутки, які в процесі розподілу є джерелом формування ВВП та бюджетів усіх рівнів, а також позабюджетних фондів. Наслідки інноваційного розвитку підприємства мають розглядатися як об'єкт планування та подальшого управління і на рівні самого підприємства, і на рівні державних органів.

Управління інноваційним розвитком повинно орієнтувати маркетингову, а через неї інноваційну, інвестиційну і виробничо-збутову діяльність суб'єктів господарювання на виявлення і всебічне використання існуючих і перспективних ринкових можливостей, підтримуючи певний баланс зовнішніх і внутрішніх резервів розвитку, з метою досягнення успіху в конкуренції, максимізації поточних і перспективних доходів.

Під інноваційним розвитком загальноприйняте розуміти сукупність безперервно здійснюваних у просторі та часі якісно нових, прогресивних змін. Інноваційний розвиток вітчизняних підприємств можна оцінити за рівнем впровадження інновацій. Інновації є результатом інтелектуальної діяльності людини, її творчого процесу, відкриття, винаходу та раціоналізації у вигляді нових чи відмінних від попередніх об’єктів. Інновації характеризуються введенням на ринок принципово нових продуктів інтелектуальної діяльності людини, які мають більш високий науково-технічний потенціал, новими споживчими якостями. Інновація – не кожна новація чи нововведення, а тільки така, яка суттєво підвищує ефективність діючої системи, виробництва, продукту.

Частка вітчизняних підприємств, що впроваджували нововведення є незначною. Питома вага реалізованої інноваційної продукції в загальному обсязі промислової впродовж 2005-2009 рр. не перевищує 12 %. Негативним є й скорочення питомої ваги підприємств, що впроваджували інновації впродовж проаналізованого періоду.

Зростання маловідходних та ресурсозберігаючих виробництв забезпечує зниження собівартості продукції і, як наслідок, сприяє підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних промислових підприємств як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Україна має потужний науковий потенціал, однак кризові явища призвели до втрати попиту на наукову продукцію на внутрішньому ринку, що пояснюється падінням загального рівня інвестицій, зростанням взаємної заборгованості і переорієнтацією економічної діяльності з реального сектора в сектор швидкої віддачі інвестованого капіталу. Сьогодні понад 90 % продукції, що виробляється в Україні, не має відповідного науково-технічного забезпечення. На світовому ринку інновацій частка вітчизняної наукомісткої продукції складає лише 0,1 %.

Інтеграція у світовий економічний простір вимагає зростання питомої ваги інноваційної продукції та збільшення обсягів наданих високотехнологічних послуг практично в усіх галузях та підприємствах. Відтак виробництво конкурентоспроможної продукції та інноваційну діяльність на сучасному етапі розвитку суспільства варто розглядати як органічно взаємопов’язані складові елементи єдиного процесу, а безпосереднє виробництво – як процес створення якісно нових інноваційних товарів, що користуються попитом на ринку.

За останні 15 років Україна значною мірою втратила свій інноваційний потенціал і відстала від країн Східної Європи: в 1990 році частка підприємств, що займаються розробкою і впровадженням нової або вдосконаленої продукції, становила 60–70 %, а до 2005 року вона скоротилася до 15 %, порівняно з 70 % у розвинених країн і з 30 % у Польщі. Відповідно до звіту про глобальну конкурентоспроможність Всесвітнього Економічного Форуму, Україна займає 93 місце з технологічної готовності економіки, і 65 місце з інновацій у рейтингу зі 131 держави. Це доводить, що навіть за наявності певної інноваційної діяльності вона має обмежений практичний результат.

Важко позитивно оцінити і процеси, що відбуваються у виробничо-технологічній сфері діяльності промислових підприємств. Частка застарілого устаткування в окремих галузях промисловості становить 60–70 %. Вітчизняне машинобудування не забезпечує належних темпів оновлення основних засобів. В промисловості домінують відсталі технології, що призводить до невиправдано високого споживання матеріалів та енергоресурсів, яке є у 4–5 разів вищим, ніж у європейських країнах. Зокрема, вкрай повільно оновлюється устаткування у машинобудуванні, яке традиційно покликано бути потужним двигуном інноваційних процесів в усіх галузях національного господарства. Масштаби впровадження ефективних розробок у виробництво вітчизняними підприємствами є досить низькі, про що свідчить співвідношення між обсягами витрат на науково-технічну діяльність та впровадження результатів цього впровадження, трансформованих в інновації, у виробництво, в Україні складає лише 1:1,06, тоді як за зарубіжним даними таке співвідношення сягає не менше, ніж 1:10.

Вихід з кризового стану та переорієнтація економіки на сталий розвиток можливі лише за умови широкомасштабної реалізації інноваційних проектів.

Основним джерелом фінансування інноваційного розвитку в 2005-2009 рр. були власні кошти підприємств, питома вага яких у 2009 р. складала 65,02 % у загальному обсязі фінансування технологічних інновацій.

Зважаючи на те, що джерелом власних коштів підприємств, що спрямовуються на інноваційну діяльність, є прибуток, стає зрозумілим причина низького рівня інноваційної активності. Більшість підприємств працює збитково, а ті, що отримують прибуток, не поспішають ним ризикувати, адже інноваціям притаманний високий рівень ризику. Саме тому, для розвитку інноваційної діяльності слід активно розвивати банківський сектор в частині залучення цільових інвестицій, вигідного вкладення вільних фінансових коштів підприємств, фінансування перспективних науково-технічних досягнень. Частка банківського сектору в фінансуванні інновацій є занадто низькою.

Вищою ланкою в ланцюжку інноваційної стратегії могло б стати створення спеціалізованого інноваційного банку, який з більшою ефективністю забезпечував би виконання програм науково-технічного і соціально-економічного розвитку промислових компаній, одержання прибутку від реалізації даних програм.

Не поспішають із фінансуванням інновацій іноземні інвестори. Основними причинами, що стримують іноземних інвесторів, крім високого рівня інноваційного ризику, є:

- нестабільне законодавство;

- низький рівень захисту зі сторони держави та місцевих органів самоврядування;

- економічна криза;

- політична нестабільність.

Активізація фінансування вітчизняних інновацій та трансфер закордонних інновацій залежить перш за все від активних дій зі сторони держави:

- сприяння та підтримка підприємств, що займаються інноваційною діяльністю;

- гарантування та захист прав іноземних інвесторів;

- стабільне законодавство.

Серед чинників, що сприяють зростанню ефективності інновацій, належать:

- спроможність керівників підприємства і персоналу усвідомлювати та оцінювати економічні, соціальні й технологічні зміни у зовнішньому середовищі;

- орієнтація керівників підприємства на довгострокову перспективу та наявність чітких стратегічних цілей;

- розвинена система збуту та маркетингу, спроможна досліджувати та оцінювати ринкові ідеї, уміння аналізувати та реалізовувати нові ідеї.

Інноваційний розвиток реалізується за допомогою короткотермінових та середньотермінових проектів і програм в основних сферах діяльності. Найважливіше місце в процесі його реалізації займають маркетингові дослідження та планування, за допомогою яких поширюється інформація про компанію, її конкурентні переваги на базі унікальних особливостей і нових проектів. Тому важливим є розроблення на промислових підприємствах стратегії інноваційного розвитку. В свою чергу, забезпечення інноваційного розвитку вітчизняних промислових підприємств залежить як від дій безпосередньо керівництва підприємств, так і від дій на рівні держави профільних міністерств та відомств.

http://nikolaychuk.at.ua/news/2010-11-17-52

Інвестиції в людський капітал як передумова становлення та розвитку економіки знань

Lacruax — Sat, 02 Jul 2011 11:30:55 GMT

На сучасному етапі розвитку науки все більше уваги приділяється дослідженню економіки, що ґрунтується на новітніх інформаційно-комунікаційних технологіях, системі безперервного навчання та визначає розвиток країни серед інших держав світу. Саме знання набувають вирішального значення та стають джерелом багатства, а здатність їх накопичувати та застосовувати виступає головним чинником інноваційного розвитку та конкурентоспроможності країни.

Людський капітал виступає необхідною умовою становлення економіки знань, а продукування знань та ідей є основою економічного розвитку. Освіта, виховання, здоров'я, розвиток творчих здібностей виступають чинниками формування якісного людського капіталу, що забезпечить у майбутньому високий рівень особистого та суспільного доходу, мультиплікативний макроекономічний ефект.

За даними експертів Світового банку економіка знань складається з чотирьох основних елементів:

- освіта та навчання, що характеризують наявність освіченого та професійно підготовленого населення, здатного до продукування, розподілу та використання знань;

- динамічна інноваційна інфраструктура, характеризується наявністю інформаційних та комунікаційних технологій, здатних забезпечити поширення та обробку інформації;

- економічні стимули та правовий режим, – економічне середовище, що сприяє вільному руху знань, їх впровадженню та розвитку підприємництва;

- інноваційні системи – мережа дослідних центрів, вищих навчальних закладів, приватних фірм та організацій, що займаються продукуванням нових знань та їх застосуванням.

Інтелектуальний, освітній, культурно-психологічний потенціал, здоров’я є ключовими елементами розвитку людського капіталу та становлення економіки знань, а розробка та реалізація широкомасштабної довгострокової стратегії модернізації системи освіти, науки та охорони здоров’я, соціального захисту та забезпечення, наближення її до якості стандартів ЄС, потреб внутрішнього розвитку держави та суспільства стає базовою передумовою відтворення, нагромадження і примноження людського капіталу в Україні.

Розвиток економіки знань характеризується домінуванням людського капіталу над іншими видами капіталу, яке особливо виділяється у країнах з високим рівнем доходів, зокрема, у Японії, Швейцарії, Німеччині, США його частка становить 80 %. У структурі інвестицій розвинених країн найбільшу частку становлять видатки на освіту, науку, охорону здоров’я, соціальний захист і соціальне забезпечення, духовний і фізичний розвиток, тобто видатки на розвиток людського капіталу. В Україні такі видатки щорічно збільшуються, однак, їх величина залишається мізерною в порівнянні з видатками розвинутих країн.

Освіта – є основою формування людського капіталу, а інвестиції в освіту – джерело майбутнього доходу. В теорії людського капіталу існує думка, що найвища віддача відбувається при вкладенні коштів на перших стадіях навчання: дошкільній, початковій, середній освіті. Освіта відіграє вирішальну роль у розвитку людського капіталу, оскільки попереджає його моральне старіння та стимулює збагачення за рахунок освоєння нових знань, підвищення кваліфікації, умінь відповідно до викликів наукового прогресу. Цими причинами обґрунтовується необхідність формування безперервної системи освіти та регулярного підвищення кваліфікації.

Держава виступає головним інвестором системи освіти, оскільки такі витрати мають суспільно корисну цінність. Вигоду від наявності високоосвічених громадян має не лише окремо взята людина, а й суспільство в цілому. Загалом державні інвестиції у галузь освіти за 2008 р. склали 60 959,4 млн. грн., що на 48 690,4 млн. грн. більше, ніж у 2002 p., а загальноосвітні навчальні заклади денної форми навчання відвідують в Україні лише 78,6 % загальної чисельності населення віком 6-17 років. Із різних причин у 2007 році в Україні не здобували повну середню освіту понад 5,5 тис. дітей і підлітків віком 6 – 18 років.

Інвестиції у систему охорони здоров’я також визначаються як інвестиції в розвиток та збереження людського капіталу, адже вони приводять до позитивних результатів і виражаються в збережені працездатності за рахунок зменшення захворюваності і збільшення продуктивного періоду життя. Інвестиції в здоров’я, проведення профілактичних заходів, підвищення якості та доступності медичної допомоги забезпечують нормальний рух робочої сили на виробництві, погіршення ж здоров’я призводить до захворюваності, інвалідності, зниження працездатності.

В умовах економіки знань виграє той, хто ефективно використовує наявні навики і перетворює їх у доходи. Саме тому зростає увага до науки, яка перетворюється в продуктивну силу, базис розвитку НТП і зростання на його основі ефективності виробництва. Інвестиції у високотехнологічні галузі забезпечують накопичення потенціалу висококваліфікованих працівників, підвищення їх продуктивності, зниження матеріало- й енергоємності, поліпшення якості продукції. Витрати на наукові дослідження та вищу освіту розглядаються як інвестиції у знання – вирішальний чинник розвитку людського капіталу, економічного прогресу, активізації професійної творчості, поліпшенні життєвих стандартів.

Економічна криза 90-х років в Україні негативно позначилася на стані розвитку людського капіталу і науки зокрема. Зменшення обсягів фінансування, "відтік мізків", падіння престижу наукової праці, низький рівень впровадження наукових розробок у виробництво призвели до зниження параметрів інноваційного розвитку України, однак, незважаючи на перелічені проблеми, людський капітал наукової сфери залишається досить потужним.

Аналіз статистичних даних свідчить, що за роки незалежності України чисельність виконавців наукових та науково-технічних робіт скоротилася з 313 тис. осіб у 1990 р. до 94 тис. у 2008 р., тобто більш ніж втричі. Питома вага обсягу виконаних науково-технічних робіт у ВВП склала у 2008 р. 0,9 %. Питома вага підприємств, що займалися інноваціями також зменшилася і у 2008 р. склала 13,0 % від загальної кількості, в той час, коли у 2002 р. даний показник становив 18 %. Фінансування інноваційної діяльності більшою мірою здійснюється за рахунок власних джерел та іноземних інвесторів, частка державних інвестицій є значно меншою, однак навіть зазначений сумарний обсяг інвестицій в науку не досягає рівня інвестицій розвинутих країн. Так, наприклад, в країнах ОЕСР, які характеризуються становленням економіки знань, частка високих технологій у виробленій продукції та експорті за останнє десятиліття подвоїлась, досягнувши 20-25 %. Швидкого розвитку зазнала сфера освіти, комунікації та інформації. За підрахунками в країнах ОЕСР більше ніж 50 % ВВП регенерується в галузях, що засновані на знаннях.

Таким чином, перехід до суспільства знань вимагає зміни економічної політики, головним напрямком якої стає розвиток людського капіталу. В умовах глобалізації, економіка знань стає найбільш перспективною моделлю соціального та господарського розвитку, що в своїй основі має зростання ролі науки та освіти для суспільного прогресу. Саме тому, головним стратегічним пріоритетом держави стає розвиток людського капіталу за рахунок здійснення інвестицій в освіту, науку, професійну підготовку, охорону здоров’я, що забезпечує у майбутньому стабільний макроекономічний ефект та здатність швидко реагувати на глобальні виклики.

Джерело: http://mev-hnu.at.ua/blog/2010-12-09-8

Вплив світової фінансово-економічної кризи на міжнародні міграційні процеси

Lacruax — Sat, 02 Jul 2011 11:29:07 GMT

Світова фінансова та економічна криза 2008-2009 років позначилась руйнуючими наслідками для національних економік, підприємств та людських ресурсів у розвинутих країнах та країнах, що розвиваються. За даними Міжнародної організації праці до кінця 2009 року у світі було втрачено 50 мільйонів робочих місць. Під час економічної кризи трудові мігранти формують найбільш вразливу групу населення. Вони в першу чергу стикаються з безробіттям, викликаним зниженням попиту на працю. В зв’язку з цим актуальним стає дослідження особливостей та наслідків міграційних процесів у світі протягом кризового періоду для виявлення та подолання негативних впливів на людський потенціал мігрантів.

Основними детермінантами впливу глобальної кризи на трудову міграцію є стан економіки та ситуація на ринку праці. Послаблення економічної активності у останній чверті 2008 року відбилось на скороченні ВВП. У розвинутих країнах та Європейському Союзі зокрема, темп росту склав біля 1,4 % і був найнижчим з 2002 року. У країнах СНД темп економічного зростання знизився з 7 % у 2003 році до 3,3 % у 2009 році.
Залежно від країни призначення, трудові мігранти переважають в таких секторах економіки як будівництво, обробна промисловість, готельний та ресторанний бізнес, охорона здоров’я, освіта, домашнє та сільське господарство. В період економічного зростання дані сектори найбільше залучали трудових мігрантів. В той же час вони характеризуються найбільшими обсягами звільнень іноземних працівників в часи економічної кризи. Рівень безробіття в основних країнах призначення – США та Великобританії – значно зріс у 2008-2009 роках.
На початку 2009 року рівень безробіття у США склав 8,1 %, збільшившись на 3,3 % з початку 2008 року. Тільки у лютому 2009 року у США було втрачено 651 тис. робочих місць. Основна кількість безробітних мігрантів виявилась у сферах будівництва та обробної промисловості.
У Великобританії рівень безробіття зріс на 1,3 % за період з листопада 2008 до січня 2009 року. При цьому для іноземних працівників рівень безробіття був вищим ніж для місцевих (7,3 % порівняно з 6,5 %). Втрата робочих місць у торгівлі, готельному та ресторанному бізнесі склала 159 тис. у 2008 році.
Росія відчула значне падіння темпів росту ВВП до - 7,3 % на початку 2009 року. Безробіття зросло на 6,3 % порівняно з 2007 роком, коли в Росії було зареєстровано 1,7 млн. трудових мігрантів.
Як наслідок, вплив глобальної економічної кризи проявляється у зниженні зайнятості іммігрантів. В умовах наростання кризових тенденцій регуляторні органи держав-реципієнтів запроваджують політику, спрямовану, на забезпечення доступними робочими місцями місцевої робочої сили. Це призводить до виникнення наступних тенденцій у світових міграційних процесах:

1. Скорочення міграційних потоків в основні країни призначення. Заяви на отримання віз до Великобританії трудовими мігрантами з країн ЄС скоротились у 2008 році більш ніж удвічі порівняно з 2006 роком.
2. Зменшення міграційного потоку з країн, що розвиваються. Рівень імміграції з Мексики скоротився на 42 % за період з 2006 до 2008 рік. В Україні число вибулих на кінець 2009 року було на 34 % менше порівняно з кінцем 2007 року. Міграційний потік з Бангладеш скоротився на 40 % за 2008 рік.
3. Суперечливий характер зворотної міграції у регіонах світу. Зворотна міграція посилилась у Великобританії та Ірландії у 2008-2009 роках як реакція на безробіття та зменшення рівня оплати праці. Біля 30 тис. іммігрантів переважно зі Східної Європи повернулись з Ірландії у 2008 році, 35 тис. – у 2009 р.
Водночас експерти Організації економічного співробітництва і розвитку підкреслюють, що трудові мігранти схильні залишатися в країні перебування у разі безробіття, оскільки знаходження нового місця працевлаштування у країні походження часто виявляється для них більш проблематичним. Для прикладу, лише 10 тис. осіб зареєструвались у програмі зворотної міграції в Іспанії у 2009 р., розрахованої на 137 тис. безробітних іммігрантів.
4. Загальне скорочення грошових переказів до країн, що розвиваються. Глобальний спад грошових переказів склав 6,1 % у 2009 році. Найбільш відчутним він виявився для країн СНД, в першу чергу, для Киргизстану, Таджикистану та Узбекистану, що значно залежать від грошових переказів трудових мігрантів з Росії та Казахстану.

Країни Південно-Східної Азії, що відзначались найбільшим темпом росту грошових переказів у 2008 році за даними Світового банку (16,8 %) також стикнулися зі спадом у 2009 р. (-4,2 %).

Більшість розвинутих країн у 2008-2009 роках вдалися до заходів більш жорсткої селективної міграційної політики та захисту національних ринків праці. Політика Великобританії спрямована на подвійне скорочення імміграції висококваліфікованих спеціалістів та обмежену зайнятість низькокваліфікованих працівників з країн – не членів ЄС. Заходи мають на меті сприяти працевлаштуванню вітчизняної робочої сили та одночасному задоволенню постійного попиту малих підприємств у низькокваліфікованій праці.
В Італії відбулось зменшення щорічної квоти на працівників з країн – не членів ЄС та обмеження можливостей економічної та соціальної інтеграції трудових мігрантів.
Росія у 2008 році прийняла постанову, що зменшує квоти на іноземних працівників з метою збереження робочих місць. Іноземні працівники приймаються на роботу тільки у випадку, якщо вакантні місця не заповнюються громадянами Російської Федерації.
До протекційних дій вдались США, розробивши Акт працевлаштування американських працівників, який зобов’язує компанії надавати перевагу у наймі національній робочій силі.
Австралія, зважаючи на зростання рівня безробіття, скоротила Програму імміграції на постійній основі на 14 % у 2009-2010 роках.
В країнах Південно-Східної Азії набули поширення заходи повернення трудових мігрантів до країн реципієнтів. Японія у 2009 році запропонувала працівникам бразильського та перуанського походження 3 тис. доларів на особу та по 2 тис. доларів на матеріально залежних осіб для виїзду з країни.
Варто зазначити, що політика країн призначення щодо добровільного повернення трудових мігрантів до країн походження так і не принесла бажаних результатів, зважаючи на наступні чинники:
1. Легальні мігранти втрачають переваги у системах соціального забезпечення у разі від’їзду.

2. Ситуація на ринку праці країн реципієнтів виявляється набагато складнішою ніж в розвинутих країнах перебування мігрантів.

3. По мірі того, як криза йде на спад, в країнах призначення зберігається та поступово зростає попит на працю, в той час як національні працівники не мають бажання чи не в змозі займати вакантні робочі місця.

В результаті, масового повернення трудових мігрантів до країн-реципієнтів не відбулось. Крім того, воно не покращило б перспективи для вітчизняних працівників на національному ринку праці. З огляду на це, ефективними можуть бути наступні заходи міграційної політики:

- врахування країнами призначення попиту на працю в окремих галузях народного господарства та професіях для забезпечення існуючої потреби залученням легальних мігрантів;

- розробка країнами походження ефективної політики інтеграції реемігрантів до національних ринків праці;

- розширення заходів підтримки та захисту країнами походження трудових мігрантів у країнах призначення;

- використання суперечностей, що виникли під час кризи, як можливості вдосконалення міграційного законодавства на національному та міжнародному рівнях.

Варто підкреслити, що основні рушійні чинники міграції не змінились після економічної кризи. В цьому контексті постійний попит на працю у регіонах світу, демографічні зміни, функціонування мереж мігрантів, вплив міграції на міжнародну конкурентоспроможність країн є напрямами подальшого дослідження даної проблеми.

Джерело:
Курій Л.О. Вплив світової фінансово-економічної кризи на міжнародні міграційні процеси // Теорії мікро- макроекономіки. Збірник наукових праць. - Випуск 35. - Київ. - 2010. - с. 103-108.