ТЕМА 6.

Економіка Великої Британії

1.Місце Великої Британії у світовій економіці.

2.Особливості структури економіки Великої Британії.

3.Економічна політика уряду Великої Британії.

1. Місце Великої Британії у світовій економіці.

Велика Британія (Сполучене Королівство) належить до групи найрозвинутіших країн світу. За розмірами ВВП вона посідає четверте місце (за ВВП в розрахунку за поточним курсом валют), після США, Японії та Німеччини. Таку саму позицію вона має й за обсягом про­мислового виробництва. Велика Британія утримує друге місце в світі (після США) за обсягом іноземних інвестицій. Лондон є одним з найбільших фінансових центрів, він посідає перше місце за кількістю діючих тут іноземних банків. Тут знаходиться третя в світі за обсягом операцій фондова біржа (після Нью-Йорка й Токіо). Лондон є великим валютним центром, через нього здійснюється третина валютних операцій, а також най­більший у світі обсяг страхових операцій. Лондон контролює значну частку світового біржового ринку металу, нафти та деяких інших стратегічних товарів (табл. 6.1).

Таблиця 6.1

Велика Британія: коротка довідка

Велика Британія у світовій економіці відіграла особливу роль. Вона однією з пер­ших здійснила буржуазну революцію й перейшла від феодалізму до розвинених ринкових відносин. У Великій Британії уперше розпочався промисловий переворот, і вона свого часу виробляла значно більше промислової продукції, ніж будь-яка інша держава світу. Англію прозвали "майстернею світу". Велика Британія довгий час була головним експортером това­рів і капіталу. Вона була одним із засновників міжнародної системи страхування (контора, згодом корпорація Ллойда). Британська колоніальна імперія була найбільшою в світі; англійська адміністрація й англійський капітал поклали помітний відбиток (як негативний, так і позитивний) на економіку великої кількості країн, що розвиваються. Англійський фунт стер­лінгів тривалий час був найнадійнішою валютою на світовому валютному ринку.

Проте поступово Велика Британія починає втрачати свої лідируючі позиції. В 60-х роках XIX ст. за обсягом промислового виробництва й ВВП її обходять США, а в останній чверті того ж століття – й Німеччина. Велика Британія опиняється на третьому місці. Після Першої світової війни Британія, яка менше постраждала від воєнних дій, ніж країни континентальної Європи (в тому числі Німеччина), ненадовго повернула собі друге місце (після США) за обсягами ВВП і промислового виробництва. Але вже в 30-х роках XX ст. Німеччина знов її обганяє. Ситуація повторюється після Другої світової війни, коли Велика Британія, за аналогічних причин, знов посідає друге місце і знов не­надовго. В 50-х роках її обганяє Німеччина, в 60-х – Японія, в 70-х – Франція. Велика Британія опиняється на п'ятому місці (серед країн ОЕРС) за розміром ВВП. За деякими економічними показниками її вже наздоганяє Італія. Отже, в другій половині XX ст. по­зиції Великої Британії в світовій економіці неухильно слабнуть.

Але в 90-х роках падіння частки Великої Британії припиняється. Темпи приросту ВВП стабілізуються, рецесія, що вразила більшість розвинутих країн у 1991 – 1992 pp., тут була не такою глибокою. Рівень безробіття також невисокий. На початку нового століття Велика Британія повертає собі четверте місце за ВВП, трохи випередивши Францію (відпо­відно 2341 млрд дол. і 2154 млрд дол. в розрахунку за поточним курсом валют у 2006 p.).

Незважаючи на відносне відставання Великої Британії від головних суперників, її роль у світовій економіці залишається досить значною, особливо у фінансово-кредитній сфері. Великим є також її політичний авторитет у світовому співтоваристві. Велика Британія була серед перших засновників ООН (вона є постійним членом Ради Безпеки), ОЕСР, НАТО. В Європейському Союзі вона займає нестандартну позицію, але й тут її вплив досить значний.

2. Особливості структури економіки Великої Британії.

Галузева структура британської економіки в повоєнний період зазнала суттєвих змін. Насамперед це виявилося у скороченні частки "старих" галузей промисловості: текстильної, металургійної промисловості, суднобудування. Конкуренція, що посилила­ся з боку нових індустріальних країн, призвела до витіснення зі світових ринків колиш­ню гордість Англії – текстильну промисловість. В цілому роль легкої промисловості Великої Британії помітно зменшилася. Далося взнаки також все більше переміщення чорної металургії до країн, що розвиваються. В 60 – 70-х роках приріст виробництва в названих галузях був від'ємним, особливо в суднобудуванні. Значно знизилися темпи виробництва локомотивів, вагонів, автомобілів і мотоциклів.

Водночас швидко розвивалася електротехніка й електроніка, хімічна промисло­вість, щорічні темпи приросту яких у 60-ті роки досягали 6%, а в приладобудуванні – 8%. Якщо в побутовій електротехніці позиції Великої Британії слабкіші за її конкурентів, то у виробництві великих ЕОМ та в аерокосмічній техніці вона знаходиться серед лідерів (за випуском космічної техніки, вона поступається тільки США та Фран­ції). В електронній промисловості велику роль відіграє компанія "Інтернешнл комп'ютерз лімітед" (ІКЛ), в аерокосмічній та воєнній – "Роллс-Ройс", виробництві за­собів зв'язку – "Брітіш телеком" (БТ).

В автомобілебудуванні Велика Британія втрачає лідируючі позиції, які мала на початку XX ст. Значна частина виробництва автомобілів у країні контролюється амери­канським капіталом. Основний випуск автомобілів у Британії здійснює компанія "Брітіш Лейланд"; корпорація "Роллс-Ройс" переорієнтувалася на виробництво моторів та аеро­космічної техніки.

У хімічній промисловості випереджаючими темпами розвивається виробництво про­дукції органічного синтезу (пластмаси, синтетичні волокна), нафтохімія і фармацевтика. В останній галузі Велика Британія здобула особливих успіхів (ще в 1929 р. англій­ський вчений А. Флемінг відкрив пеніцилін, за що був нагороджений Нобелівською премією).

В цілому частка обробної промисловості Великої Британії, як і в економіці інших розвинених країн, неухильно знижується. Якщо в 1950 р. вона становила 30%, то в 2000 p.­ – тільки 18,8%. Що ж до гірничої промисловості й енергетики, то в перші повоєнні десятиліття вона скорочувала обсяги виробництва; це було пов'язано з тривалим спадом вугільної й залізорудної промисловості. Проте із відкриттям і освоєнням родовищ нафти й газу на шельфі Північного моря ситуація різко змінилася. Видобуток нафти в британсько­му секторі шельфу розпочався в 1975 p., і невдовзі країна не тільки повністю забезпечила себе своєю нафтою, але й стала її експортером. Правда, собівартість англійської нафти досить висока через складні умови видобутку; тому її конкурентоспроможність сильно залежить від рівня світових цін на енергоносії. Найвідомішим родовищем нафти є "Еко-фіск". Від нафтових і газових свердловин до британського узбережжя протягнуто трубопроводи. Переважна частина нафти й газу видобувається й переробляється англо-голландською компанією "Роял Датч-Шелл" та англійською "Брітіш петролеум".

Нафта й газ становлять 70% усіх енергоносіїв, що споживаються у Великій Брита­нії. Незважаючи на досить великі поклади вугілля, його частка впала досить сильно; в 1913 р. у Великій Британії видобувалося 287 млн. т вугілля, а в 1999 p. – тільки 36 млн. т. Нарощує потужності атомна енергетика: вона виробляє чверть усієї електроенергії країни; проте частка AEG у британській енергетиці значно нижча, ніж у французькій.

Сільське господарство Великої Британії – одне з найпродуктивніших у світі. Незважаючи на те, що його частка у ВВП становить тільки 1,0%, а серед зайнятих – 2,0%, воно забезпечує повністю потреби британців у пшениці, ячмені, вівсі й свинині. Значною мірою покриваються потреби в картоплі, яловичині, баранині, вовні, цукру та яйцях. У цілому сільське господарство задовольняє на 80% потреби на­селення Великої Британії у продовольстві. Темпи його зростання досить швидкі (пересі­чно на 3% у 90-х роках). Провідною галуззю сільського господарства є тваринництво (70% усієї продукції). Сільське господарство користується дієвою підтримкою з боку британського уряду.

Як і в інших розвинутих країнах, основна частка в структурі ВВП належить сфері послуг. У сфері послуг провідна роль належить кредитним закладам. Частка лондонських ба­нків становить 20% у міжнародному кредитуванні. Наймогутнішими банками є "Берклейз Бенк", "Ллойдз Бенк", "Мідленд Бенк", "Нешнл Вестмінстер бенк". На цю "Велику четвірку" припадає 92% усіх вкладів у комерційні банки Великої Британії. Ці банки стали осередком утворення великих фінансових груп – "Ллойдз", "Барклейз", "Мідденд". Група "Ллойдз" контролює банківські, інвестиційні операції, торгівлю сировиною, виробництво чор­них металів, важке машинобудування, сільське господарство і лісову промисловість.

До сфери "Барклейз" входять банківські й страхові операції, судноплавство, зовнішня торгівля й переве­зення, легка промисловість, гірнича промисловість у деяких африканських країнах. Група "Мі­дденд" охоплює банківські й кредитні операції, телебачення, електроніку, авіабудування, хімі­чну й харчову промисловість. Крім того, утворена спільно з американським капіталом група "Коудрей-Морган Гренфелл-Морган" (США), інтереси якої лежать у сферах військово-промислового комплексу, сталели­варної промисловості, банківських, інвестиційних і страхових операцій, атомної промисловості електроніки, виробництва обладнання.

Контрольно-регулюючі функції в кредитно-фінансовій сфері здійснює Банк Ан­глії. Центром ділової активності Великої Британії є Сіті – квартал у Лондоні, де зосере­джені англійські банки й філії зарубіжних банків, товарні й фондові біржі, страхові ком­панії. Серед британських страхових компаній найбільшою є "Пруденшл"; виокремлю­ються також корпорації "Ллойд", "Комершл юніон", "Ройял".

Банки Великої Британії широко відомі наданням висококваліфікованих консу­льтацій з питань юридичної й бухгалтерської справи, послугами в галузі приватизації. Від такого роду послуг Велика Британія отримує досить значний доход у зовнішньоеко­номічних операціях.

Динаміка розвитку економіки Великої Британії в повоєнні часи характеризується тем­пами нижчими, ніж у її конкурентів - Франції, ФРН та Японії. Це зумовило відносне відставання її, втрату позицій у світовій економіці. Водночас динаміка англійської економіки стабільніша, ніж в інших країнах. Падіння виробництва під час рецесій було на таким глибоким, оскільки не спо­стерігалося пікових сплесків під час підйому (як, наприклад, у Німеччині або Японії). Така "вирівненість" темпів пояснюється значною мірою політикою "стоп-уперед", яку намагався здійсню­вати уряд Великої Британії, щоб не допускати перегріву економіки.

У 1970 – 1980 pp. і в 1990 – 1995 pp. відбулося падіння темпів ВВП. У першому випадку – це наслідок енергетичної кризи 1973 – 1975 pp., а також болісного пристосування економіки Великої Британії до структури ЄС через її пізній вступ до цієї організації. В другому випадку далася взнаки світова економічна криза 1991 р. З іншого боку, відносно високі темпи розвитку спостерігалися у 80-х роках і з другої половини 90-х років. Починаючи з кінця 70-х років позитивний вплив на економічні показники Великої Британії справляло освоєння покладів нафти й газу в Північному морі.

З другої половини 90-х років в економіці Великої Британії розпочалося підне­сення, яке тривало, принаймні, до 2006 р. Основною рушійною силою економічного роз­витку в цей період стало підвищення споживчого попиту з боку населення країни, що є наслідком зростання доходів. Збільшилися витрати на товари тривалого користування й продукцію галузей високих технологій. Швидко зростає продаж мобільних телефонів, ними користується вже дві третини населення. Щороку понад 20 млн. англійців проводять відпустку за кордоном. Фактором, що сприяє розширенню попиту, є зростання зайнятості населення.

Найбільш динамічно розвивалася сфера послуг, темпи якої перевищували 4%. Водночас промисловість розвивалася нерівномірно. В 90-х роках зростали капіталовкла­дення в економіку, переважно в приватний сектор. Найвищі темпи зростання в промис­ловості притаманні електроніці, фармацевтиці й інструментальному виробництві. Проте темпи приросту промисловості в цілому досить низькі. Знизилися темпи розвитку сіль­ського господарства; значні збитки ця галузь понесла через захворювання худоби на енцефаліт ("коров'ячий сказ"), а потім ящур. ЄС заборонив імпорт з Великої Британії усіх видів м'ясо-молочної продукції та живої худоби.

Позитивний вплив на динаміку розвитку британської економіки в 90-х роках спричинило розширення й зовнішнього попиту на товари та послуги з Великої Британії. Сприятливо діяло в цьому напрямі підвищення світових цін на нафту, яку Британія екс­портує.

Незважаючи на економічне піднесення, рівень інфляції в країні залишався до­сить низьким, у середньому 2,5% в другій половині 90-х років.

3. Економічна політика уряду Великої Британії.

В регулюванні економіки Великої Британії державі належить значно більша роль, ніж в інших розвинутих країнах. Це виявляється, зокрема, у високій частці держави в націона­льних капіталовкладеннях, в частці державних підприємств у числі зайнятих і валовій продукції, у високій частці бюджетних витрат у ВВП. Наприкінці 70-х років (перед при­ходом до влади уряду М. Тетчер) у націоналізованих галузях утворювалося понад 10% ВВП й здійснювалося чверть усіх інвестицій в промисловість. Глибина втручання державних органів в економіку значною мірою залежить від того, яка партія знаходиться при владі: лейбористи чи консерватори.

У 1945 р. з приходом до влади лейбористів відбулася широкомасштаб­на націоналізація виробництва. Перша хвиля націоналізації (1946 – 1951 pp.) охопила переважно капіталомісткі, базові галузі промисловості: вугільну, енергетику, чорну ме­талургію, транспорт, зв'язок. Також був націоналізований Англійський Банк. Лейборис­ти спиралися на кейнсіанську концепцію необхідності централізованого державного ко­нтролю й значного розширення господарських і соціальних функцій уряду. В 60-х роках уряд лейбористів впровадив індикативне планування і регіональне програмування. Були створені додаткові механізми регулювання економіки – міністерство економіки, мініс­терство зайнятості й продуктивності праці, міністерство технології.

Уряд лейбористів не вирішив проблем прискорення темпів економічного розви­тку і не досяг суттєвого поліпшення умов життя населення. В 1970 р. до влади прийшли консерватори, які взяли курс на денаціоналізацію економіки й зменшення втручання держави в діяльність фірм. Вони розпустили ті міністерства, що були створені їх попе­редниками. Якщо лейбористи вважали необхідним насамперед стимулювати попит як головний фактор піднесення економіки, то консерватори здійснювали неоліберальну політику, суть якої полягає в стимулюванні пропозиції, тобто в наданні всілякої підтри­мки виробникам. Спільним у лейбористів і консерваторів було намагання досягнути по­кращення платіжного балансу або зростання економіки за допомогою політики "стоп-вперед". Основним завданням такої політики була боротьба з інфляцією. Проте дефляційні заходи, що особливо активно впровадили консерватори, погіршили становище на внутрішньому ринку, обмежили попит на товари й послуги. Внаслідок уповільнилися темпи зростання економіки й зросло безробіття.

Економічна криза 1973 – 1974 pp. прискорила падіння уряду консерваторів, до влади знов прийшли лейбористи. Розпочалася друга хвиля націоналізації економіки (1974 – 1977 pp.). Цього разу до державного сектора були залучені суднобудування, авіа­ракетне виробництво, автомобільна промисловість, низка підприємств верстатобудуван­ня, електроніки та інші. Були націоналізовані такі концерни, як "Брітіш стіл", "Брітіш ероспейс", "Брітіш ейруейз", "Роллс-Ройс" (націоналізована ще в 1971 p.), транспортні підприємства. Одним з напрямів політики лейбористів цього періоду була закупів­ля державою контрольних пакетів акцій перспективних підприємств. Для здійснення цієї мети була утворена холдингова компанія "Національне управління підприємствами".

Наприкінці 70-х років економічна ситуація у Великій Британії погіршилася, темпи розвитку загальмувалися. Кейнсіанська теорія стала розглядатися як така, що не може ви­рішити економічні проблеми в нових умовах. Усе це сприяло приходу до влади в 1979 р. консерваторів на чолі з М. Тетчер. Вона рішуче відкинула кейнсіанство й віддала перевагу політиці монетаризму. Була денаціоналізована ціла низка державних підприємств. Було розпродано приватному бізнесу родовища нафти й газу, що належали до того державі, ко­нтрольні пакети акцій компаній "Брітіш ероспейс", "Брітіш ейруейз", "Брітіш фрейт кор­порейшн", "Брітіш телеком", "Роллс-Ройс". Було приватизовано близько 100 державних компаній, внаслідок чого державний сектор скоротився на дві третини. Виручка від реалі­зації активів денаціоналізованих компаній становила 80 млрд ф. ст.

Державна система в сфері охорони здоров'я, страхування, пенсійного забезпе­чення перетворилася на змішано-державну систему. Було проголошено вільний вибір у шкільній освіті: кожний міг обирати або безплатну державну школу, або платну приват­ну. Уряд консерваторів знизив ставки податків на прибуток, йому вдалося приборкати інфляцію. Ще при консерваторах у промисловості Великої Британії з'явилася тенденція до зростання темпів розвитку. Відбулася значна децентралізація механізму управління економікою. Консерватори були при владі безперервно 18 років.

З 1997 p. країною керують знов лейбористи на чолі з Е. Блером. На відміну від попередніх лейбористських урядів, Блер не став розпочинати нову хвилю націоналізації підприємств. Його програма будується на поєднанні соціальних цінностей лейборизму з розвитком ринкової економіки. Якщо в попередніх програмах лейбористів наголос ро­бився на наданні прямої допомоги малозабезпеченим верствам населення, то нові лейбо­ристи перевагу надають кращим умовам одержання освіти, професійному навчанню, стимулюванню праці, створенню нових робочих місць.

Хоч уряд лейбористів не здійснив нової деприватизації, держава продовжує ко­нтролювати цілі сектори економіки, в тому числі й приватизовані об'єкти. Це стосується насамперед електро- й газопостачання, телекомунікацій та інших комунальних послуг. У цих секторах створені спеціальні регулюючі органи, які контролюють, зокрема тарифи на комунальні послуги, перешкоджаючи надмірному зростанню цін.

Новим заходом у політиці лейбористів стало залучення приватних фірм до фі­нансування державних проектів (замовлення на будівництво об'єктів інфраструктури, надання громадських послуг. У власності держави залишалися Поштове відомство, Лондонський транспорт, Управління цивільної авіації та ін. Державним залишився й Англійський Банк, але йому надана досить широка оперативна незалежність. Він може самостійно встанов­лювати відсоткові ставки, приймати рішення про їхні зміни.

Лейбористи продовжують політику обмеження зростання цін та інфляції, яку впроваджували ще консерватори. Велика увага приділяється скороченню дефіциту дер­жавного бюджету; в 1997 р. був розроблений п'ятирічний план скорочення дефіциту. Пріоритетними витратами в бюджеті названо витрати на освіту, професійне навчання, особливо молоді. Як і до них консерватори, лейбористи знижують ставки прямих подат­ків для стимулювання економіки. Ставка податку на корпорації знизилася з 50 до 30%. Зараз рівень оподаткування у Великій Британії нижчий, ніж у більшості інших розвинутих країн (правда, основна за­слуга в цьому належить консерваторам, які рішучіше здійснювали таку політику).

У 2000 р. розроблено програму підвищення ефективності наукової та інновацій­ної діяльності в країні. Поставлено завдання забезпечити Великій Британії лідерство в певних галузях науки й техніки. Особлива увага приділяється розвитку інформаційних технологій і телекомунікацій. Додаткові кошти надані Фонду наукових досліджень та Інноваційному фонду вищої освіти для розширення співробітництва вищої школи та бізнесу.

Протягом повоєнного періоду зовнішньоекономічні орієнтири Великої Британії поступово змінювалися. Якщо в 40 - 50-х роках пріоритет надавався зв'язкам з колоніями та США, то згодом зросла роль Західної Європи, особливо після вступу Бри­танії до ЄЕС у 1973 р. Так, у 1950 р. 40% експорту країни і стільки ж експорту припада­ло на країни, що розвиваються, а наприкінці 90-х років частка Західної Європи в британському експорті становила 63%. Знизилася також частка США в зовнішній торгівлі, про­те для Великої Британії партнерство зі США має більше значення, ніж для будь-якої іншої країни ЄС.

Велика Британія увійшла до Європейського Економічного Співробітництва із запізненням. Це негативно вплинуло на її економіку, оскільки ємні ринки Західної Європи опинилися недостатньо відкритими для британських товарів. З кінця 70-х років ситуація змінилася і Велика Британія змогла використати пе­реваги глибокої економічної інтеграції. Особливістю стосунків Великої Британії з парт­нерами по ЄС є те, що по зовнішньоторговельним операціям з ними вона має негативне сальдо, а по інвестиціях – позитивне, тобто англійські інвестиції в західноєвропейські країни перевищують за обсягом приток інвестицій звідти.

Як консерватори, так і лейбористи протидіють тотальній інтегрованості Великої Британії в європейські структури, вони виступають проти перетворення Європейського Союзу в наднаціональну організацію. В цьому уряд має підтримку більшості населення країни. Велика Британія не приєдналася до Європейського валютного союзу і зберегла фунт стерлінгів як національну валюту. Уряд лейбористів має розбіжності зі своїми партнерами по ЄС і в деяких інших питаннях. Так, він проти уведення єдиних податкових ставок в ЄС, оскільки рівень ставок у Британії нижчий, ніж в інших країнах, і це надає певні переваги англійським виробникам.

Характерною особливістю британської зовнішньої торгівлі товарами є постійне зростання частки готової продукції як в експорті, так і в імпорті. Наприкінці 90-х років частка готових виробів і напівфабрикатів в експорті Великої Британії становила 86, а в імпорті 85%.

В англійському експорті переважає продукція аерокосмічної, хімічної і електро­технічної продукції, а також нафта. На експорт йде близько 90% виробництва електро­нно-обчислюваної техніки, 70% хімічної продукції, понад половину приборів. Високою є частка експорту у виробництві тракторів, текстильного й гірничого обладнання, зброї. В імпорті основну частину становлять машини й обладнання. Частка продовольства зни­зилася до 9, сировини – до 3%.

Частка британських ТНК в зарубіжних прямих інвестиціях в 2,5 разу перевищує частку країни в світовій торгівлі. Протягом XX ст. відбувалося переміщення капіталовк­ладень Великої Британії з колоній і країн, що розвиваються, до індустріально розвину­тих країн. Понад 60% британських капіталовкладень пішло в країни ЄС. У структурі інвестицій основна маса припадає на обробну (понад дві третини) і нафтову (20%) про­мисловість. Значні обсяги капіталу вкладаються в банківську й страхову справу.

• 2011 Липень
• 2011 Серпень
• 2012 Липень
• 2013 Жовтень
• 2013 Листопад
• 2014 Березень
• 2014 Квітень
• 2014 Травень
• 2014 Червень
• 2014 Липень