- Форми організації
підприємницької діяльності;
- Види
підприємств за класифікаційними ознаками.
1)Форми організації підприємницької
діяльності
У світовій теорії та практиці виокремлюють три основні форми
організації підприємницької діяльності:
- одноосібне володіння;
- товариство
(партнерство);
- корпорація.
Одноосібне володіння — форма підприємства, за якої все майно фірми належить одному
власнику, який самостійно управляє фірмою, отримує прибуток, несе повну
особисту відповідальність за всіма зобов'язаннями фірми. Така форма ведення
бізнесу в усьому світі є найпоширенішою. Наприклад, у США
80 % усіх підприємницьких організацій є одноосібними володіннями (це 10-14 % фінансового обороту всього бізнесу).
До переваг
одноосібного володіння належать
- невеликий стартовий
капітал,
- одержання всього
прибутку підприємцем і безпосереднє використання його в інтересах справи,
- можливість швидкого
перепрофілювання підприємства у разі зміни кон'юнктури,
- простота організації
та ліквідації,
- низькі витрати на
обслуговування,
- цілковита свобода дій,
- прямі контакти з
працівниками і клієнтами та ін.
Серед недоліків
передусім потрібно зазначити
- обмежені можливості
для розширення капіталу і як наслідок — низьку фінансову стійкість.
Економічні та фінансові кризи насамперед позначаються на цій формі ведення
бізнесу, серед власників невеликих фірм найбільша кількість банкрутів.
- Недовготривалість
таких підприємств - Як правило, такі підприємства існують 2-3 роки. Втім,
бажаючих займатися власним бізнесом немало. Підприємці, які високо цінують
власну незалежність, здатні на неабиякий ризик і надають перевагу
виробництвам з коротким циклом, де можна швидко одержати прибуток.
Більшість урядів країн світу заохочують і підтримують цю форму
підприємництва за допомогою прямого фінансування з бюджету, видачі
гарантій, податкових пільг тощо.
З переходом до ринкових відносин почали з'являтися і
розвиватися невеликі фірми і в Україні. Адже підприємництво сприяє прискоренню
структурної перебудови економіки, забезпечує свободу вибору, створення нових
робочих місць, швидку окупність витрат і допомагає оперативно реагувати на
зміну споживчого попиту. Тому підтримка цього сектору економіки — стратегічний
напрям економічної політики в будь-якій країні. З'являються нові форми ведення
цього бізнесу. Останніми роками в країнах з розвиненою ринковою економікою
широкого поширення набула система пільгового підприємництва (бізнесу) — франчайзинг.
Франчайзинг
— метод ведення
бізнесу, заснований на використанні імені відомої фірми при реалізації її
товарів (послуг). Укладаючи договір франчайзингу, франчайзер (велика компанія)
зобов'язується постачати підприємцю або малій фірмі свої товари, рекламні
послуги, відпрацьовані технології ведення бізнесу тощо. За це друга сторона
угоди надає компанії різного роду послуги у сфері менеджменту, маркетингу і
зобов'язується здійснювати ділові контакти виключно з нею та в її інтересах.
Дохід за такого роду послуги отримують у вигляді відсотка з обороту.
Франчайзинг поширений у таких сферах підприємництва, як бензозаправні станції,
торгівля легковими і вантажними автомобілями, громадське харчування, інших
формах обслуговування населення.
Товариство (партнерство)
— це форма організації бізнесу, за якої дві або більше окремих осіб ведуть
справу як співвласники на основі укладеного договору.
Існують такі види партнерства:
- з повною
(генеральною),
- обмеженою,
- командитні.
У разі повної відповідальності
кожен член партнерства безпосередньо залучений до управління фірмою і
відповідає за всіма зобов'язаннями фірми (в межах своїх внесків і власним
майном).
У разі обмеженої
відповідальності зобов'язання засновників обмежуються їхніми пайовими
внесками.
Командитне товариство —
вид господарського товариства, в якому поряд з партнерами, які від імені
товариства здійснюють підприємницьку діяльність і відповідають за
зобов'язаннями товариства солідарно всім своїм майном, є один або кілька
учасників (командитистів), які безпосередньо не пов'язані з його роботою і в
разі необхідності сплати боргів (банкрутства) можуть втратити лише ту частку
грошей, що інвестована ними у справу фірми.
2)Види підприємств за класифікаційними
ознаками
Розмежування підприємницької діяльності за видами має здебільшого теоретичний, до того ж — неофіційний, характер. Тому допускається застосування різних ознак і, відповідно, критеріїв та видів
підприємницької діяльності.
Відповідно до типу економічного
сектору розрізняють такі види підприємницької діяльності:
- виробничу,
- комерційну,
- фінансову.
Об’єктом діяльності в галузі виробництва є процес
господарювання з виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг при кругообігу ресурсів: виробничі ресурси – виробництво – готова продукція (роботи, послуги) – товар – продаж – валовий дохід –
фінансовий результат.
Виробниче підприємництво передбачає: визначення виду виробничої діяльності та номенклатури асортименту продукції (товарів, робіт, послуг), яку буде виробляти підприємець. Підприємство може існувати доти, доки має споживачів об’єктів своєї господарської діяльності; виявлення потреби у товарах, необхідних потенційному споживачеві (маркетингова діяльність); оформлення контракту між підприємцем і покупцем товару; здійснення самого виробництва товарів і послуг. Все необхідне для виробництва (засоби праці, сировина і матеріали, інформація) підприємець придбає самостійно. З огляду
на це підприємець повинен вміти визначати основні виробничі операції, машини та устаткування, сировину, матеріали та комплектуючі вироби, виробничі та невиробничі приміщення, необхідні для здійснення господарської діяльності; залучення до своєї діяльності сторонніх організацій та осіб, якщо окремі роботи підприємець не здатний виконати своїми силами.
Фінансовий результат виробничого підприємництва характеризують прибуток і рентабельність виробництва продукції (відношення прибутку до затрат виробництва). Чим успішніше працює підприємство, тим вищі ці показники.
Суть комерційної діяльності становлять торгово-обмінні операції з купівлі-продажу (перепродажу) товарів при кругообігу ресурсів: ресурси для господарської діяльності – товар – продаж – валовий дохід – фінансовий результат.
Схема комерційного підприємництва аналогічна схемі виробничої підприємницької діяльності. Відмінність полягає у відсутності в комерційному підприємництві виробництва по випуску продукції та необхідності в зв’язку з цим забезпечувати це підприємство сировиною. Комерційній підприємницькій діяльності передує аналіз ринку, на основі якого визначаються обсяг і ціна товару, що закуповується, обсяг і ціна реалізації цього товару. Остання має бути
вищою за купівельну ціну.
Комерційна діяльність передбачає: добір кадрів, здатних виконувати операції придбання, транспортування, продажу товарів та інші торгово-посередницькі послуги; придбання товарів для наступного їх продажу; будівництво, оренду або придбання складських приміщень та торгових точок для зберігання та продажу товарів; залучення сторонніх організацій для виконання посередницьких робіт; фінансування підприємства для придбання товарів; збирання необхідної інформації для визначення постачальників (продавців) і покупців; продаж товарів покупцеві.
Об’єктом фінансової діяльності є процес господарювання з купівлі-продажу грошей, валюти, цінних паперів та обслуговування розрахункових операцій при кругообігу ресурсів: ресурси для господарської діяльності – придбання фінансових ресурсів – продаж – валовий дохід – фінансовий результат.
Схема фінансової діяльності аналогічна комерційній. Підприємець виступає як продавець фінансового товару або дає його в борг за певну плату. Грошова виручка від продажу фінансового товару використовується для покриття витрат і отримання прибутку.
Під звичайною діяльністю мають на
увазі будь-яку діяльність підприємства, а також операції, які її забезпечують або виникають внаслідок здійснення такої діяльності.
До надзвичайної діяльності відносять такі операції або події, які відрізняються від звичайної діяльності, не відбуваються часто або регулярно та не передбачаються підприємцем. Це –
стихійні лиха, пожежі, техногенні аварії, експропріація приватної власності державою тощо.
Одні й ті ж події можуть бути надзвичайними для одного підприємства і звичайними для іншого.
Звичайна діяльність, у свою чергу, поділяється на операційну та іншу (фінансову й інвестиційну).
Операційна діяльність – це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, що не є інвестиційною або фінансовою діяльністю.
До основної діяльності відносять операції, пов’язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, послуг), які є визначальною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.
Інша операційна діяльність
включає реалізацію виробничих запасів, оперативну оренду активів тощо.
Підприємницька діяльність може здійснюватись лише за умови державної реєстрації суб’єктів господарювання.
Держава здійснює регулювання окремих видів підприємництва шляхом ліцензування та обмеження окремих видів підприємницької діяльності для певних організаційних форм господарювання.
За ознакою предмета діяльності учасників відповідних правовідносин підприємницьку діяльність можна класифікувати на:
1. Виробничу підприємницьку діяльність, тобто діяльність, у процесі якої виробляється певна продукція.
2. Невиробничу підприємницьку діяльність, у межах якої виділяється:
— діяльність із виконання робіт, надання послуг (виконання ремонтних робіт, надання інформаційних послуг, здійснення транспортних перевезень);
— діяльність із зайняття торгівлею;
— інша невиробнича діяльність, зокрема діяльність на фінансовому ринку.
За метою і характером діяльності підприємства поділяються на:
- комерційні, тобто підприємства
мають комерційний характер з одержанням прибутку;
- некомерційні, до них належить
доброчинні, освітянські, медичні, наукові та інші організації невиробничої
сфери народного господарства.
За формою власності майна:
- приватні, що належать окремим
громадянам на правах приватної власності та з правом найму робочої сили;
- колективні, що ґрунтуються на власності його трудового
колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариств або
громадської організації;
- комунальне, яке засноване на
засадах власності відповідної територіальної громади;
- державні (в т.ч. казенні),
засновані на державній власності.
Казенні підприємства це
такі, як і не підлягають приватизації. Рішення про перетворення державного
підприємства на казенне приймає Кабінет Міністрів України за однією з таких
умов:
а) підприємство проводить виробничу або іншу діяльність, яка
відповідно до чинного законодавства може здійснюватись тільки державним
підприємством;
б) головним споживачем продукції підприємства (понад 50%) є
держава;
в) підприємство є суб’єктом природних монополій.
За національною належністю капіталу:
- національні, капітал яких належить
підприємцям своєї краси;
- закордонні, капітал є власністю
іноземних підприємців повністю або в тій частині, що забезпечує їм
необхідний контроль; такі підприємства створюються у формі філій або
дочірніх фірм і реєструються в країні місцезнаходження;
- змішані (спільні) – капітал належить підприємцям двох або кількох
країн; їхня реєстрація здійснюється в країні одного із засновників такого
підприємства; якщо метою створення змішаного підприємства є спільна
підприємницька діяльність, то його називають спільним.